Сплетіння тіней

- Так тебе вигнали з дому? Це просто якась дурниця! – Акіко намагалася усвідомити інформацію від Ясуо. Її не лише здивував факт того, що Ясуо тепер буквально бездомний, але й турбувало питання, як йому зараз допомогти. 

Все через те, що він провалив два іспити і тепер чекає, коли оголосять дні переекзамену по цим предметам. Його мати стверджувала, що таким темпом він зовсім вилетить з університету та стане ганьбою усієї сім'ї, з чим безумовно погодився її новий чоловік, називаючи Ясуо байстрюком, що може тільки їсти за його кошти. До слова, Ясуо заробляв собі на життя з 14-ти років, працюючи декілька годин після школи та всі вихідні. Аби мати фінанси на їжу, бо її вдома то ніколи й не було, або щоб купляти собі речі бо зі старих він вже давно виріс. 

- Може я до діда і баби піду, нехай дозволять залишитися. Хоча, бачити я їх зовсім не хочу, там я ніколи бажаним гостем не був. – важко вдихнув повітря Ясуо, піднімаючи погляд на вже усіяне зірками небо, щоб, не дай боже, не заплакати. 

- В сенсі? Вони однієї думки з твоєю мамою? Ну..ти знаєш про що я - стиснула вуста Акіко, ніби сказала щось, чого вимовляти в голос нікого не можна було.

- Що я зайвий в сім'ї? Мабуть, мені насправді всеодно. – збрехав хлопець сам того не усвідомлюючи. Він завжди все відчував кожним сантиметром тіла. Усі емоцій проходили палаючим полум'ям від голови та кінчиків пальців, змушуючи Ясуо скручуватися від того самого полум'я, що обпікало груди із середини. 

- І якщо вони тебе... 

- Викинуть як непотрібну тряпку? То, буду спати в машині, що мені ще залишається то – перебив Ясуо, не бажаючи чути кінець речення. 

Так, вже у 17 років Ясуо придбав свою першу машину, стареньку, вже дуже багатою вживанням колишнім власником, але свою, чим він завжди пишався. Полірував машину кожні 3 дні, прощався з нею перед тим як йти додому, та вибачався у випадку чого. 

- Ясуо... мені вже треба йти додому, бо скандали будуть, сам знаєш. Бережи себе, будь ласка. – нічого з хлопцем би не сталося, вулиці їхнього міста були дуже безпечними, особливо, для осіб чоловічої статі. 

Так виглядали їхні зустрічі, виключенням були тижні та місяці, коли пара зовсім не бачилася. Чи продовжували вони називати свій дует - парою, що знаходиться в стосунках? Тільки коли це було їм зручно. Більше того, у ці проміжки Акіко та Ясуо могли зустрічатися з кимось іншим. Але якщо їх зв'язок відновлювався, підлітки присоромлювали один одного за те, що робили певним чином і самі. 

Так пройшли роки, а точніше - 4 роки. 4 роки, за які вони зовсім не стали ближче, фізична близкість значила багато тільки для Акіко, Ясуо вважав це за обов’язковий пункт у стосунках, тому коли цього не могла надати Акіко, він шукав це в інших. Саме через такі дивні пріоритети та постійне обопільне звинувачення у всьому, намагання надати ту саму підтримку, що настільки сильно переплела їх долі, поступово сводячи в одну та заново розриваючи усе на дрібні частинки, ніби пазл. Бажання кожного разу збирати цей пазл з самого початку ставало все менше. Та все частіше вони дозволяли собі піти до ліжка не написавши або не подзвонивши, щоб побажати доброї ночі. Так і могло продовжуватись, якби не одне "але". 

Через 2 роки, вступивши в університет та проживаючи у гуртожитку, подалі від своєї сім'ї. Акіко почала з самого початку вчитись банальній комунікації в соціумі. Трошки нервуючи та безглуздо посміхаючись, дівчина все таки переступала через свої страхи, знайшодячи насправді гарних друзів, які в жодному разі не бажали Акіко зла. З часом вони дали зрозуміти дівчині, що вона не потребує подібних стосунків. Адже, для чого їй хлопець, який може дозволити собі не привітати її з днем народження, проігнорувати її повідомлення про прохання зустрітись, проте потім повертатись в її життя, ніби він зовсім ні в чому не провинився. 

- То ти хочеш порвати стосунки? – округлив очі Ясуо від почутого - ти так просто хочеш викинути мене із твого життя? – ніби от от із очей хлопця потечуть сльози – прошу тебе... не кидай мене одного... 

- Ясуо, ти і так один, тебе ніколи не було в моєму житті. Коли я намагалась будувати наші з тобою плани, ти постійно від них відмахувався – дівчина знатно підвищувала тон з кожним реченням, проте її голос дрижав з кожною спробою вдихнути кисню та не захлинутися у власних сльозах – чому я зобов'язана піклуватися про тебе та твоє самопочуття, проте ти – як моя друга половинка, жодного разу не поцікавився чи все зі мною було гаразд протягом тих місяців, коли ти веселився зі своїми друзями, випивав у барі до самого ранку та терся годинами біля своєї машини. 

- Я цікавився... правда. Я завжди був поруч! 

- Саме так, поруч...що для тебе це "поруч"?