Глава 29: Тінь за обрієм Частина 5. Таємниці артефакту

Кристал на алтарі тихо світлів блакитним світлом, його сяйво розливалося по стінах, відбиваючись у стародавніх символах. Кожен символ, здавалось, мав власне життя: вони тремтіли й миготіли, немов спостерігаючи за героями.

Амрам обережно наблизився.

— Сільвія… відчуваєш це? — запитав він.

Сільвія кивнула.

— Це не просто артефакт. Це… серце цієї вежі. І воно реагує на наші думки, на наші страхи, на наші почуття.

Вони підійшли ближче. Кристал ніби жив: усередині переливалися світла різних відтінків, утворюючи дивні фігури й образи. Амрам побачив свої спогади з дитинства — перший меч, перша поразка, перше кохання. Кожен образ був настільки реальний, що серце стискалося від ностальгії.

Сільвія відчула інше: її найглибші сумніви, страх втратити Амрама, страх зробити помилку. Кристал ожив, показуючи ці страхи в усій їхній силі.

— Це… випробування, — прошепотіла вона. — Вежа перевіряє нас, не просто магією, а серцями.

Амрам стиснув руку Сільвії.

— Ми пройшли через найтемніші речі разом. Ми не здамося.

Вони торкнулися кристалу одночасно. Світло стало яскравішим, і з нього виросла енергетична арка. Вона окутала їх, і раптом вони опинилися у візії: перед ними стояв сам Аркад, але не як ворог, а як хранитель вежі, що дивився на них із сумом.

— Хочете зрозуміти мою силу? — промовив він. — Тільки пройшовши через свої страхи і прийнявши істину, ви зможете її контролювати.

І тут простір навколо героїв став мінятися: стіни перетворилися на нескінченні лабіринти, світло кристалу розлилося у всіх кольорах, а темрява пробувала знайти слабкі місця у їхніх серцях.

— Це небезпечно, — сказав Амрам. — Але ми мусимо.

Сільвія кивнула, зібравши вогонь у долонях. Разом вони крокували через лабіринт. Кожен поворот піднімав нові спогади, нові випробування. Вони бачили: втрати, страхи, спокуси — усе, що могло розділити їх або зламати.

Але крок за кроком вони доводили собі і вежі, що їхня сила — у єдності. Кристал реагував на їхні серця, світло стало м’якшим, теплішим, якби воно відображало їхню любов і відвагу.

І тоді вони дійшли до серця лабіринту: величезний зал із другим кристалом, ще яскравішим і могутнішим. Він наповнював простір енергією, і Амрам зрозумів: якщо цей артефакт пробудиться, сила Аркада остаточно може знову злетіти у світ.

— Ми повинні навчитися керувати ним, — сказав Амрам. — Інакше всі наші перемоги будуть марними.

Сільвія кивнула.

— Разом ми зможемо. Наші серця, наші сили… ми сильніші за будь-яку тінь.

І в цей момент кристал розлив навколо них світло, яке здавалося живим. Воно ніби обіймало їх, випромінюючи тепло, силу і нову надію. Вежа більше не була лише пасткою — вона стала випробуванням, яке вони пройшли,

і водночас дверима у нові пригоди.