Глава 29: Тінь за обрієм Частина 4. Наслідки та відкриття

Зал після бою був спустошений. Кам’яні уламки розсипалися навколо, а тиша давала відчуття не просто спокою, а настання чогось нового, невідомого.

Амрам опустив меч. Його руки тремтіли, а серце ще билося швидко, немов намагалося наздогнати події. Він поглянув на Сільвію. Вона стояла поруч, її полум’я поступово згасало, залишаючи тепле світло на долонях.

— Ми зробили це, — тихо промовив він.

Сільвія кивнула, але очі її були наповнені думками, які важко було висловити.

— Я… відчуваю, що це не кінець, — сказала вона. — Вежа ще приховує щось.

Вони підійшли до саркофага. Тепер він лежав відкритий, порожній, але символи на ньому світлися слабким сріблястим світлом. Амрам нахилився, торкаючись їх.

— Він залишив слід. Його сила все ще тут, — промовив він. — І ми повинні зрозуміти, що це означає.

Сільвія підвелася і подивилася навколо. Вона помітила невелику дверку, яка раніше була захована у стіні, тепер відкриту.

— Там… схоже, є ще щось, — прошепотіла вона.

Вони обережно підійшли і відчинили двері. Попереду відкрився вузький коридор, освітлений лише тьмяним світлом символів, що вели вглиб підземель. З кожним кроком повітря ставало холоднішим, а запах давніх магічних енергій — сильнішим.

— Тут магія зовсім інша, ніж у залі, — сказав Амрам. — Вона глибша, старіша. І здається, що вона нас спостерігає.

Сільвія зупинилася, прислухавшись. Легкий шелест пролунав із темряви.

— Я відчуваю… як серце вежі б’ється, — сказала вона. — І воно шукає щось… або когось.

Вони рушили далі, обережно, крок за кроком. Перед ними відкрився великий зал, більший і старіший, ніж усе, що вони бачили раніше. У центрі стояв алтар, на якому лежав кристал, що випромінював блакитне світло.

Амрам наблизився.

— Це… артефакт? — прошепотів він.

Сільвія кивнула.

— Він випромінює чисту енергію. Може, це джерело сили Аркада. Якщо ми його зрозуміємо, зможемо контролювати або знищити те, що залишилось від нього.

Їхні руки майже одночасно торкнулися кристалу. І тоді вони відчули новий потік енергії: магія, старша за століття, обійняла їх, розкриваючи спогади, закутки пам’яті вежі, таємниці давніх заклять і прихованих сил.

— Ми відкрили нову частину його світу, — сказав Амрам. — І тепер ми зрозуміли, що боротьба тільки починається.

Сільвія глянула на нього, її очі сяяли.

— Разом ми зможемо все. Навіть темряву, яка здається нескінченною.

І в той момент вони відчули: їхні серця з’єднані не лише коханням, а й сило

ю, що може змінити долю цього виміру.