Глава 6. Тіні Вічної Бурі(Частина 1)

Сонце заходило за горизонт, коли Амрам і Сільвія ступили на берег нового світу. Ця земля була абсолютно іншою: небо кипіло темно-фіолетовим світлом, а вітер ніс запахи магії, густої і важкої, майже дихаючої. Камені під ногами світилися кристальною синявою, а над ними здіймалися величезні дерева з корінням, що тремтіло від магічної енергії.

— Ти відчуваєш це? — тихо спитала Сільвія, прислухаючись до ритму світу.

— Так, — відповів Амрам. — Цей світ… він живий. І він перевіряє нас з кожним кроком.

Вони рушили вперед, а повітря наповнилося шепотами минулого. Тут, у Тінях Вічної Бурі, кожен звук здавався глибоким і давнім, а кожна тінь могла приховувати як небезпеку, так і істину.

Перші істоти, що з’явилися перед ними, були схожі на гігантських птахів із крилами, що складалися з темної магії. Їхні очі світилися золотим вогнем, а крик лунав, ніби шепіт стародавніх заклять.

— Вони перевіряють нас, — промовив Амрам, відчуваючи, як серце стискається від страху і водночас від захоплення.

— І я не боюся, — відповіла Сільвія, стискаючи його руку. — Ми пройдемо через це разом.

Вони підняли руки, зливаючи магію сердець у потік світла, що розсіював перші атаки. Птахи кружляли навколо, кидаючи спалахи темної магії, але енергія Амрама і Сільвії була чистою і сильною. Вони створили щит, що відбивав удари і водночас заряджав їхні серця ритмом єдності.

Коли істоти відступили, перед ними відкрився величезний каньйон із кришталевими стінами, які переливалися усіма кольорами веселки. Внизу шуміла річка світла, а з її поверхні виринали згустки темряви, що прагнули затягнути будь-кого, хто наблизиться.

— Нам потрібно пройти через річку, — промовив Амрам, обережно оцінюючи шлях. — Але це випробування не лише сили, а й терпіння.

Сільвія кивнула, і вони почали рухатися вперед. Кожен крок по кристалах був випробуванням: темрява намагалася роз’єднати їхні серця, створюючи ілюзії страхів і сумнівів.

— Не слухай її! — крикнув Амрам, коли темрява створила образи його старих поразок. — Я з тобою!

— І я з тобою! — відповіла Сільвія, стискаючи його руку. — Ніщо нас не розлучить.

Їхні серця злилися в потік світла, який прорізав темряву і створив міст через річку. Крок за кроком вони перетнули небезпечний потік, відчуваючи, як їхня єдність стає могутнішою за будь-які закляття світу.

На іншому боці каньйону їх чекала нова загроза — Вартові Бурі. Це були істоти з тіней і блискавок, що здіймалися з повітря, створюючи смертоносні вихри. Їхні удари відбивали магію і кидали у повітря уламки кристалів.

— Ми не можемо перемогти їх силою однієї тільки магії, — прошепотів Амрам.

— Тоді ми використаємо наші серця, — відповіла Сільвія. — Разом.

Вони з’єднали серця у потужний потік, і світло, що вирвалося, пробило захист Вартових. Блискавки і темрява розсіялися, а потік магії створив купол, що нейтралізував їхню атаку.

Коли небезпека минула, Амрам і Сільвія опинилися перед величезним древнім кристалом, оточеним рунами стародавніх магів. Його світло пульсувало у ритмі їхніх сердець.

— Це серце Вічної Бурі, — промовив Амрам. — І лише ми можемо врівноважити його силу.

— Тоді давай, — сказала Сільвія, відчуваючи, як їхня магія поєднується з енергією кристалу.

Вони торкнулися кристалу, і світло розлилося по всьому світу, змиваючи залишки темряви і нейтралізуючи прокляття. Тіні відступили, а сам кристал засяяв ще яскравіше, ніби визнаючи їхню єдність і силу сердець.

— Ми зробили це, — прошепотіла Сільвія, стискаючи руку Амрама. — Але я відчуваю, що попереду ще більш небезпечні випробування.

— І ми пройдемо їх разом, — відповів Амрам. — Бо тепер ми не лише маги, ми — частина цього світу.

Небо над світом розкривалося від яскравого світла, що мерехтіло фіолетовими, рожевими і золотими променями. Магія світу прийняла їх як нових охоронців, а тіні ще чекали у віддалених куточках. Але Амрам і Сільвія відчували, що тепер вони готові до будь-якої небезпеки.