Глава 4. Клятва забутих світів (Частина 2)

Як тільки Амрам і Сільвія торкнулися серця кристалу забутих світів, повітря навколо них стало щільним від магії. Кристал випромінював потоки світла і темряви одночасно, немов нагадуючи, що баланс у світі можна зберегти лише силою серця і взаємної довіри.

— Відчуваєш це? — промовила Сільвія, притискаючи руку до кристалу.

— Так… — відповів Амрам, відчуваючи, як прокляття в його венах тремтить, наче спробувало втекти назовні. — Темрява відчуває нас і намагається проникнути.

З тіней з’явилися величезні істоти — охоронці проклять родин. Вони мали вигляд людей, але їхні обличчя були спотворені темрявою, а очі світилися кровавим світлом. Їхні крики лунав як гучний дзвін у свідомості, пробуджуючи давні страхи та сумніви Амрама і Сільвії.

— Це випробування наших родин, — промовив Амрам. — Їхня сила пов’язана з темрявою, що спала у нас століттями.

Сільвія відчула прилив енергії. Вона кинулася вперед, випускаючи потік світла, який розсіював перші атаки тіней. Амрам приєднався, їхні серця злилися в єдину хвилю енергії, що розривала темряву.

— Тільки разом ми можемо протистояти цьому, — крикнув він. — Не відпускай мене!

— Ніколи! — відповіла вона, і їхні серця заблищали яскравим потоком світла.

Хвиля магії розсіяла істот, але не повністю — з’явилися нові, ще більші, ще сильніші. Цього разу темрява була такою густою, що серце Амрама почало тремтіти від сили прокляття.

— Я відчуваю його… воно пробуджується сильніше, ніж будь-коли, — прошепотів він, стискаючи руку Сільвії.

— Я з тобою, — відповіла вона, і їхні серця злилися в потік, який нейтралізував прокляття, принаймні тимчасово.

Темрява відступила на мить, відкривши перед ними дорогу до центру серця забутих світів. Там стояв величезний кристал, всередині якого світло і тіні плелися у нескінченному танці. Амрам і Сільвія підняли руки, і їхня енергія влилася в кристал, створюючи потужний потік, що розсіяв останні залишки темних сил.

— Це ще не кінець, — промовив Амрам, відчуваючи слабкість від прокляття.

— Але ми витримали першу хвилю, — сказала Сільвія, притискаючи його до себе. — І разом ми сильніші за будь-яку темряву.

Саме в цей момент вони відчули, як магія кристала відповідає на їхні серця. Стародавні руни засяяли зеленим і золотим світлом, розкриваючи таємниці їхніх родин: прокляття, що тягнуло Амрама до темряви століттями, та давню клятву Сільвії захищати баланс світів.

— Це наша доля, — прошепотів Амрам. — І разом ми зможемо пройти будь-які випробування.

— Так, — відповіла вона. — І ніхто і ніщо не розлучить нас.

Вони відчули, як енергія серця кристала поширюється по всьому забутому світу, створюючи захисний бар’єр, що стримував темряву. На горизонті ще залишалися тіні, але їхня сила тепер не могла проникнути всередину.

— Ми врівноважили цей світ, — промовила Сільвія. — Але попереду ще довгі шляхи.

— І ми пройдемо їх разом, — відповів Амрам. — Бо тепер ми знаємо: сила наших сердець сильніша за будь-яке прокляття.

Небо над забутими світами розкривалося фіолетовим і рожевим світлом світанку. Магія світу тремтіла, вітаючи тих, хто довів, що єдність сердець і любов сильніші за темряву. І хоча випробування ще чекали попереду, Амрам і Сільвія відчували непереможну силу, що з’єднувала їх назавжди.