Глава 4. Клятва забутих світів (Частина 1)

Після перемоги в долині древніх світів Амрам і Сільвія стояли на узвишші, дивлячись на новий горизонт. Там, де не доходило людське око, простягалися незвідані землі — світи, де магія світу була дика, непередбачувана і могутня.

— Я відчуваю, що попереду щось більше, ніж ми могли уявити, — сказала Сільвія, спостерігаючи, як тіні на горизонті рухаються невидимим вітром.

— І я відчуваю це теж, — відповів Амрам. — Цього разу ми повинні бути готові не лише до темряви, а й до таємниць, що приховані у наших родинах.

Їхній шлях вів через Ліс Вічних Тіней — місце, де деревам більше тисячі років, а магія світу витала у повітрі як живий організм. Кожен крок вимагав обережності, адже тіні, що мешкали тут, могли не лише атакувати, а й проникати у свідомість, нашіптуючи сумніви і страхи.

— Тримайся за мене, — промовив Амрам, відчуваючи, як тіні шепочуть його ім’я і намагаються пробудити прокляття.

— Разом, — відповіла Сільвія, відчуваючи, як їхні серця зливаються в єдину енергію.

Вони пройшли крізь густий ліс, і на їхньому шляху з’явився стародавній портал, оточений рунами. Вібрація магії була такою сильною, що можна було відчути її дотиком.

— Це портал у забуті світи, — пояснив Амрам. — Легенди кажуть, що там зберігаються клятви древніх магів, і хто вступить туди, має пройти випробування серця та душі.

Сільвія глибоко вдихнула. Вона знала, що попереду небезпека, але поруч був Амрам.

— Разом ми пройдемо, — сказала вона.

— І нічого нас не зупинить, — відповів він.

Вони ступили у портал, і світ навколо змінився миттєво. Земля під ногами стала прозорою, небо переливалося мільйонами кольорів, а повітря було густим від магії. Тут час і простір здавалися ілюзією, а навколо ширяли істоти, яких вони ніколи не бачили: крилаті тіні, істоти зі скла і світла, створення, які виблискували енергією древніх світів.

— Це… неймовірно, — прошепотіла Сільвія.

— І небезпечно, — додав Амрам. — Тут темрява і світло зливаються в єдине.

Раптово перед ними з’явився Великий Хранитель — істота величезного зросту, що складалася з магії і тіні одночасно. Її голос лунав у голові, пробуджуючи спогади і страхи:

— Лише ті, хто пройде випробування клятви, зможуть підійти до серця цього світу.

— Ми готові, — промовила Сільвія, відчуваючи, як Амрам підтримує її енергією.

Великий Хранитель створив ілюзії: вони побачили свої страхи, сумніви, давні провини та невідомі таємниці родин. Кожна ілюзія намагалася відокремити їх один від одного, зламати довіру і любов, що зв’язувала їхні серця.

— Не слухай їх! — крикнув Амрам, стискаючи її руку. — Я з тобою!

— І я з тобою! — відповіла Сільвія, і їхні серця злилися у потужний потік світла.

Хвиля магії розсіяла ілюзії, і Великий Хранитель зупинився, визнаючи їхню єдність.

— Ваші серця чисті, — промовив він. — І сила любові сильніша за будь-яку темряву. Але це лише початок.

Він відкрив дорогу до центральної частини забутих світів, де магія світу концентрувалася найбільше. Там стояв величезний кристал, всередині якого сяяла енергія всіх елементів: світла і тіні, вітру і води, вогню і землі.

— Це серце забутих світів, — промовив Амрам. — І лише ми можемо врівноважити його.

Сільвія відчула, як їхні серця злилися з кристалом. Потік енергії виплеснувся назовні, розсіюючи темряву і створюючи захист, що витримав би будь-яку атаку.

— Разом ми можемо все, — сказала Сільвія, дивлячись на Амрама.

— І нічого не зупинить нас, — відповів він.

На горизонті нових світів вже мерехтіли відлуння майбутніх випробувань. І хоча темрява чекала за кутом, Амрам і Сільвія відчували силу, що з’єднувала їх назавжди, готові зустріти будь-яку небезпеку і розкрити таємниці своїх родин.