Глава 2. Вогонь і тіні (Частина 4)

Ліс навколо них поступово темнів. Магія світу ставала більш густою, важкою, а вітер шепотів невидимі закляття. Сільвія відчула, що вони наближаються до центру темної енергії, і серце її билося швидше. Амрам йшов поруч, його очі блищали напругою, а тінь від прокляття, що спала у його венах, здавалася активнішою, ніж раніше.

— Ти відчуваєш це? — тихо запитала Сільвія.

— Так, — відповів Амрам. — Темрява чекає моменту, щоб зламати нас.

Вони підійшли до старого колодязя, що, здавалося, тягнув магію у глибини світу. З його темного нутра виринуло кілька тіней у вигляді людей, але з викривленими обличчями та світлими очима. Їхній шепіт лунав у голові, сповнений загроз і страху:

— Ми чекали на вас…

Амрам підняв руки, і магія серця заграла яскравим світлом. Тіні розступилися, але не відступили. Вони почали атакувати, кидаючи потоки темної енергії, які випалювали землю і створювали густий туман.

— Сільвія, тримайся! — крикнув Амрам, і разом вони створили бар’єр світла.

Магія їхніх сердець злилася у потужний потік, що відбивав атаки тіней, але вони відчували: це лише перша хвиля. Темрява сильнішає з кожним їхнім кроком.

— Тепер моя черга, — промовила Сільвія, і її руки засяяли блакитним світлом. Вона спрямувала енергію у серце бар’єра, і потік світла розсіяв тіні на кілька секунд, даючи їм можливість наблизитися до колодязя.

— Там магія… — прошепотів Амрам. — Я відчуваю її… вона стара і сильна. Це те, що тримає темні сили разом.

Вони підійшли до колодязя, і Сільвія відчула холодок страху, що пробіг по спині. Раптом перед ними з’явилася істота, яка була одночасно і людиною, і тінню. Її голос лунав як безліч шепотів:

— Ти… Амрам… Твоє прокляття не дозволить вам пройти далі…

Амрам відчув, як прокляття, що спало у ньому, прокинулося і почало тягнути його до темряви. Він спробував придушити його силою волі, але відчув слабкість. Сільвія, не вагаючись, підняла руки і направила свою енергію у його серце.

— Я з тобою, — сказала вона тихо. — І ми пройдемо це разом.

Енергія їхніх сердець злилася, і прокляття Амрама відступило, тимчасово нейтралізоване силою довіри та любові. Істота зашипіла, відчуваючи силу, яку не могла здолати.

— Це ще не кінець… — прошепотіла вона, відступаючи назад у тіні.

Амрам і Сільвія стояли разом, серця їхні билися в унісон. Вони зрозуміли, що тепер не лише сильна магія світу, а й сила їхньої взаємності є найпотужнішим щитом.

— Ми зробили це, — промовив Амрам, стискаючи її руку. — Але я відчуваю, що темрява тільки починає свій наступ.

Сільвія кивнула. Вона знала, що попереду ще більші випробування, але зараз поруч був Амрам, і разом вони зможуть пройти через будь-яку небезпеку.

Вони піднялися на пагорб, звідки відкривався вид на долину. Магічна енергія світу тремтіла, як жива, а нічне небо покривалося першим срібним світлом зірок.

— Тепер я розумію, — сказала Сільвія, дивлячись на Амрама, — чому магія так тісно пов’язана із серцем.

— І поки серця б’ються разом, нас нічого не зупинить, — відповів він.

Темрява ховалася в тінях, але вони залишили після себе легкий шепіт: «Це лише початок… Вогонь і тіні не відпустять вас».

Сільвія відчула, як вітер грає волоссям, а її серце пульсує разом із Амрамом. Вони знали: попереду ще довгі шляхи, нові відкриття, темні істоти і випробування, але тепер вони пройшли перший великий етап, а їхні долі були сплетені назавжди.

Ніч залишила після себе тишу, і лише магія світу тремтіла, як передчуття великого майбутнього, що чекало їх попереду.