Глава 2. Вогонь і тіні (Частина 3)

Після успішного проходження випробувань елементів настав час відкрити новий розділ Академії — зовнішні території, де магія світу була більш непередбачуваною і небезпечною. Сільвія відчувала, як вітер приносить запах лісу і води, змішуючи його з тонким шепотом невидимих істот. Амрам ішов поруч, стежачи за кожним кроком, неначе відчуваючи приховану небезпеку, яку не могли виявити навіть найсильніші закляття.

— Я відчуваю їх, — тихо сказав він, зупиняючись на мить. — Темні істоти вже чекають на нас у тіні.

— Ти відчуваєш магію серця? — поцікавилася Сільвія, відчуваючи, як їхні долоні ледве торкнулися одна одної.

— І це сильніше за будь-які закляття, — відповів Амрам. — Вони прийшли, щоб перевірити нас ще раз.

Ліс навколо ожив. Тіні між дерев почали рухатися, набуваючи форм тварин, яких ніколи не існувало в реальному світі. Очі світилися червоним і жовтим світлом, їхні рухи були граціозні, але небезпечні. Сільвія відчула холодок страху, але поруч був Амрам, і їхні серця билися синхронно, передаючи силу один одному.

— Разом, — прошепотіла вона.

— Завжди разом, — відповів Амрам.

Вони підняли руки, і магічна хвиля пройшла крізь простір, розсіюючи темні сутності. Але не всі зникли. З глибини лісу виринуло істота, що нагадувала людину, але була витягнутою і покритою темною слизькою шкірою. Її очі горіли червоним вогнем, а голос лунав у голові Сільвії як шепіт сотні голосів:

— Ви не повинні були сюди йти…

Амрам підхопив її енергію і разом вони створили бар’єр світла, що стримував істоту. Сільвія відчула, як магія її серця зливається з силою Амрама, створюючи потужний потік, здатний відбити будь-який напад.

— Тримайся, — сказав він. — Я відчуваю твою силу. Разом ми непереможні.

Істота заворушилася, спробувала прорвати бар’єр, але хвиля магії від Сільвії та Амрама розсіяла її. Вона відступила, залишивши лише легкий туман і відчуття невидимої присутності, яка спостерігала за ними.

— Це тільки перша з темних істот, — тихо промовив Амрам. — Наступні будуть сильніші.

— І ми пройдемо, — відповіла Сільвія. — Якщо будемо разом.

Вони продовжили шлях, і ліс відкрив перед ними нові краєвиди: магічні струмки, які світлися синьо-зеленим світлом, дерева з золотими листками, що шелестіли від невидимого вітру, і дивні істоти, що спостерігали з гілок, але не наважувалися наблизитися.

— Я ніколи не відчувала магії такої живої, — прошепотіла Сільвія. — Це як дихання світу.

— Вона відгукується на серця тих, хто її розуміє, — сказав Амрам. — І ти вже відчуваєш її.

Вони підійшли до старого мосту через глибоку ущелину, де магія світу текла так сильно, що повітря буквально вібрувало. Завдання полягало у тому, щоб пройти міст, не порушивши природного потоку енергії. Кожен крок вимагав концентрації, а тіні знову почали з’являтися, намагаючись збити їх із курсу.

— Довіряй серцю, — шепотів Амрам, — і йди вперед.

Сільвія відчула, як страхи тануть, як впевненість зливається з енергією Амрама. Вони крокували разом, магія їхніх сердець творила міст, що сяяв яскравим світлом, і тіні не могли їх збити. Коли вони ступили на тверду землю по той бік мосту, з глибини ущелини почувся шепіт:

— Це лише початок…

Темрява ще чекала на них, але зараз Сільвія і Амрам стояли разом, готові зустріти будь-яку небезпеку. Їхні серця билися в унісон, і магія світу відгукувалася на їхню єдність.

— Тепер я розумію, — сказала Сільвія, тримаючи руку Амрама. — Наша сила не лише в закляттях. Вона у нас самих, у серцях.

— І поки серця б’ються разом, нас нічого не зупинить, — відповів Амрам. — Навіть темрява, яка чекає за межами.

Небо почало темніти, з’явилися перші зірки. Вони стояли на узвишші, дивлячись на світ, що розгортався під ними, відчуваючи, що попереду ще більше пригод, ще більше небезпек, але також і моментів, коли магія

, любов і довіра будуть поєднані назавжди.