Глава 2. Вогонь і тіні (Частина 1)

Світанок розгортався над Академією, освітлюючи високі башти і старовинні стіни, що зберігали таємниці сотень поколінь чарівників. Легка роса вкривала траву, а світло сонця переливалося на срібних рунах, що мерехтіли від останньої магічної активності. Сільвія крокувала коридорами академії, відчуваючи післявраження від вчорашнього випробування. Її серце ще тріпотіло від магії, що пульсувала у стінах, і від думок про Амрама.

— Сільвія, ти вже тут? — почувся знайомий голос Мірани, що підбігла до неї, несучи декілька свитків. — Вчора ти була неймовірна!

— Дякую… — промовила Сільвія, злегка посміхаючись. — Але я відчуваю, що це тільки початок.

Вона відчула, як вітер, що проходив через відкриті вікна, приносить легке передчуття майбутніх подій. Вже сьогодні на них чекало нове випробування — випробування, що вимагало не лише магічної сили, а й мужності та взаємної довіри.

Амрам прийшов трохи пізніше. Він стояв біля великого залу, дивлячись на світло, що пробивалося крізь вітражі. Його темні очі світилися роздумами, а на плечі виднілися невеликі сліди нічних поранень, що ще не загоїлися.

— Ти готова? — тихо запитав він, не відводячи погляду від її обличчя.

— Так, — відповіла Сільвія. Вона відчувала, як ритм її серця сплітається з його, як магія між ними тремтить і живе власним життям. — Разом.

Наставниця, пані Еліра, з’явилася біля входу в великий зал.

— Сьогодні ви пройдете випробування елементів, — промовила вона, її голос лунав владно. — Вогонь, вода, земля, повітря — вони перевірять вашу витримку, розум і здатність працювати разом. І пам’ятайте: іноді справжня сила полягає не у закляттях, а у серці.

Сільвія глибоко вдихнула, відчуваючи запах старого каменю, трави та магії. Амрам постав поруч, їхні долоні ледве торкнулися одна одної. Вони відчули, як енергія між ними заграла новими барвами, нагадуючи, що їхні долі невіддільні.

Випробування почалося з елементу вогню. Перед ними постала магічна стіна полум’я, що жила власним життям. Вогонь то піднімався у величезні язики полум’я, то стиха погасав, залишаючи лише тліюче світло. Завдання полягало в тому, щоб пройти крізь вогняну стіну, не згорівши і не дозволивши страху заволодіти серцем.

— Сфокусуйся на серці, а не на страху, — прошепотів Амрам. — Разом ми сильніші.

Сільвія кивнула, відчуваючи, як магія їхніх сердець сплітається. Вони крокували вперед, відчуваючи тепло вогню, але також його ритм, його пульс, що поєднувався з їхньою власною магією. Кожен крок був випробуванням, кожен подих — перевіркою їхньої сили і довіри.