Пробудження світів

Ліза повільно відкрила очі. Навколо неї розлягалася величезна безмежність, яка вабила і водночас відштовхувала. Небо над головою переливалося всіма відтінками, яких не було в її світі: від ніжного блакитного до глибокого пурпурного, з тонкими прожилками світла, що пульсували, наче живі. Повітря було особливим, теплим і чистим, воно ніби наповнювалося енергією, що не давала жодного відчуття тяжкості. Ліза піднялася, відчуваючи, як її тіло, немов звільнене від земного тяжіння, ковзає по м’якому ґрунту.

Вона стояла на зеленій поверхні, що нагадувала килим з м’якої трави, але водночас не була схожою на нічого знайомого. Все навколо неї було як новий початок. Повітря було не просто чистим, а живим, і воно торкалося її шкіри, ніби намагаючись донести до неї щось важливе. Ліза відчула, як серце прискорюється, але це не був страх. Це було передчуття.

У відстані вона помітила рух. Постать Олександра, яка стояла на краю цього нового світу, дивилася вперед, ніби вивчаючи простір. Він не рухався, але його присутність була відчутною, як непереможна сила, що пронизує все навколо. Ліза зробила крок у його бік, і коли вона наблизилася, відчула, як цей світ відгукується на її рухи, як він живе разом з нею.

З кожним кроком, який вона робила, навколишнє середовище змінювалося. Спочатку це були просто кольорові плями, що розпливалися навколо, але потім вони почали набувати форми. Дерева, які виглядали так, ніби були вирізані з чистого світла, піднімалися з землі, їхні гілки пульсували енергією, а листя світилося, змінюючи колір від золотого до зеленого. Повітря було наповнене невідомими звуками — не музикою, а швидше шепотом цього світу, що відгукувався на кожен її рух.

Ліза продовжувала йти, відчуваючи, як її ноги ковзають по поверхні, і кожен крок відкриває нові чудеса. Перед нею з’явився великий кристал, який стояв у самому центрі цього світу, розкидаючи навколо світло, яке не належало до цього місця. Він був величезний, і його поверхня виглядала майже живою, ніби кожен його атом був сповнений енергії. Ліза простягнула руку до нього, і в ту ж мить кристал відгукнувся. Світло, що виходило з нього, осяяло її обличчя, і вона відчула, як його енергія проникає в її душу.

Тіло Лізи наповнилося теплом, і здавалося, що цей момент триває вічно. Вона відчула, як її серце спокійно б’ється в ритмі цього світу, і зрозуміла, що вона не просто знаходиться тут. Вона є частиною цього місця, частиною його життя.

Олександр підійшов до неї, і вони разом подивилися на горизонти цього нового світу. Вони бачили, як земля розцвітає перед ними, як вона оживає, відповідаючи на їхню присутність. Все навколо них змінювалося з кожним їхнім подихом, і цей процес був не просто фізичним. Це було щось більше — відлуння їхніх душ, що відгукувалося в цьому просторі.

Але чим більше Ліза досліджувала цей світ, тим більше вона відчувала: це місце не просто дарує їй спокій. Воно не просто є безпечним притулком. Воно вимагає чогось більше. Вона знала, що це лише початок їхнього шляху, і що цей світ приховує в собі більше, ніж можна було б уявити.

Вона зробила ще один крок уперед, і цей світ відгукнувся на її рухи ще сильніше. Відчуття того, що кожен її крок змінює цей світ, стало все яскравішим. Вона зрозуміла, що це місце не просто місце для життя. Це місце для вибору. І цей вибір буде важливим не лише для неї, а й для всього цього світу.

Тепер Ліза розуміла: вони не просто прийшли сюди. Вони стали частиною чогось великого, і тепер їм доведеться знайти свій шлях у цьому новому світі, де все може змінитися в один момент. Але що б не сталося, вона була готова. Готова відкрити нові горизонти і шукати відповіді, які цей світ приховує в собі.