Розділ 4

Дорога до столиці видалася довгою. Та міцно зроблений шлях пом’якшував швидку їзду карети. Хлопець зовсім не відчував утоми. Його супутник не відривав погляду від книги. Та його поведінка геть не виражала звичної відрази до магів смерті. Справа була зовсім не у корисливих почуттях - він не ставився до Гектора з презирством, навіть навпаки. Це чимось нагадало про Бальтазара. Юнак знав: гнів старого алхіміка викликаний не самою суттю некромантіі, чоловік лише прагнув допомогти знайти правильний шлях. Проблема в тім, що єдино правильного шляху не існує. Кожен обирає той, котрий проведе до здійснення власної мети. Звісно шлях Гектора був насправді чи не найважчим, але змінити це не хотілося.

Маг глянув на міністра. Вочевидь йому і справді нелегко протидіяти усім, прагнучи захистити країну. Раптом карета різко сповільнила рух. Лорд Сандер визирнув назовні і з задоволенням сповістив:

- Ми вже біля брами.

Гектор припав до віконця. Місто було зовсім не схоже на інші. Багатоповерхові будинки з гладко обробленого каменю, широкі вулиці, вкриті бруківкою, натовп людей у розкішному одязі. Сенктум, столицю королівства, населяли здебільшого заможні купці, дворяни та учені. Гільдії ремісників були винесені на околиці. Брама, крізь яку вони увійшли до міста, була чи не найближче до королівського палацу. Шпилі замкових веж пронизували небо, прекрасна споруда виднілася здалеку. Невже я справді тут житиму, з подивом подумав некромант.

Коли перед ними відчинилися дверцята, Гектор ледь стримував хвилювання. Досередини йому випало іти поруч із міністром. Двоє лакеїв у всьому червоному крокували попереду. Гвардійці залишилися чекати.

- Твій кабінет у північній вежі,- промовив Сандер,- Астор проведе тебе.

Лорд вказав на світловолосого чоловіка, який саме очікував, виструнчившись перед чиновником. Той підійшов до некроманта, взяв його сумку і з повагою проказав:

- Прошу за мною.

Астор ішов швидко, Гектор ледь встигав петляти коридорами поміж численних слуг. Врешті вони піднялися на вежу, слуга відімкнув замок.

- Складете список усього необхідного. За кошт скарбниці, але в межах розумного. Золотого посуду прошу не вимагати.

Гектор не стримав сміху. Астор поклав ключа на стіл і зник за дверима. Маг з цікавістю оглянув кабінет. Схоже ніхто у замку не уявляв, які засоби потрібні некроманту. У кімнаті було лише кілька порожніх шаф, довжелезний стіл, який більше пасував би алхіміку, масивне вікно зі сталевими ґратами. Юнак наблизився до нього і поглянув у далечінь. Внизу, у маленькому з висоти місті, метушилися численні городяни, проїжджали вози і карети, гордо крокували стражники. За містом простягався невеликий лісок. Хлопець сів до столу і відкоркував чорнильницю. Перо і пергамент уже чекали його для складення списку. Гектор вирішив себе не обмежувати, скоро аркуш вкрився назвами найрізноманітніших інгредієнтів. Наприкінці маг додав рукавички , до них додав підпис « про опис повідомлю особисто». Його власні, хоч і трохи зносилися, та ще були цілком придатні для роботи. Однак невідомо чому він захотів одержати нові, як знак нового життя. У тому що воно разюче зміниться, хлопець нітрохи не сумнівався.

Раптом у двері несміливо постукали.

- Я закінчив, - гукнув Гектор.

Та гість виявився зовсім не слугою Астором. На порозі стояла чорнява дівчина у смарагдовому платті. Її обличчя було на диво знайомим.

- Марія?

- Гектор, друг мого батька?!

- То ти тепер...

- Королівський алхімік,- гордо мовила дівчина.

- А я виходить королівський некромант.

- Я чула про новий указ. Вирішила глянути, кого призначили.

- Ти все таки склала свій іспит?

- Найкраще з усіх! Сам король приходив щоб подивитися.

Гектор не знав, що і сказати. Його нова посада і призначення міністром тепер видавалося не таким  прекрасним. По суті взяли з вулиці, наче не було іншого виходу.

- І як тобі новий король?

- Гідеон просто дивовижний. Слів бракує, щоб описати.

- Схоже, ти єдина хто так вважає,- іронічно відказав некромант.

Дівчина з подивом глянула на нього. Насуплені брови алхімічки не віщували нічого доброго.

- У народі кажуть, що він не стримає натиску Бенері і погубить королівство. Безхарактерний і самовпевнений...

- Годі!- не витримала Марія, Ти просто його не знаєш. А через його молодість, йому не довіряють.

Юнаку не хотілося сперечатися. Про нового правителя він знав максимум зі слів окремих селян та міністра. Гектор якусь мить промовчав, тоді приязно запропонував:

- Покажеш свій кабінет? Подивимося, кого тут більше шанують.

Дівчина радо погодилася. Де й поділася гордовита гримаса. Лабораторія знаходилася зовсім неподалік. Достатньо було пройти кількома коридорами. На відміну від Бальтазаровоі, де завше панував творчий безлад, тут усе розташовувалося у неймовірному порядку. Полиці шаф повнилися численними флаконами, масивний тигель блищав залізними боками, широкі засклені вікна пропускали море сонячного світла. Гектор підійшов до столу і з цікавістю оглянув колбу, наповнену жовтою речовиною.

- Знаєш, що це?- усміхаючись спитала алхімічка.

- Уявлення не маю.

Він і справді не знав. Алхімічні формули, завчені на службі в опікуна, давно стерлися з пам’яті. Їх змінили рецепти некромантів і численні закляття.

- За цей еліксир я одержала звання королівського алхіміка. У нас було два випробування: усний іспит та приготування будь-якого препарату. Цей неважко створити, якщо розумієш принцип.

- І що він робить?

- Горить від повітря і практично не гасне.

Марія дістала з шафи кілька пляшечок і порожніх колб. Гектор оглянув приготоване: речовини нічого йому не нагадували.

- Хочеш спробувати приготувати?

- Чому б і ні.

Обоє одразу зайняли місця біля столу. Некромант уважно повторював кожну дію наставниці. Рухи дівчини були швидкими, хлопець ледь встигав змішувати потрібні порції. Та Марія розуміла, що Гектор уявлення не мав, як діють складники. Вона намагалася працювати так, щоб юнак міг відтворити процес. Врешті посудини з речовинами обох вже стояли поруч.