Розділ 3

Похід тривав, і хоч Гектор зовсім не помічав часу, втома давалася взнаки. Фортеця і справді виглядала новозбудованою. Видна здалеку, вона  втілювала усю могуть вершителів. Масивні камені стін, розкішні дубові двері, загратовані вікна - усе аж пашіло суворістю та величчю. Командир зіскочив з коня і підійшов до входу. Вочевидь його помітили здалеку, адже двері миттю відчинилися. Слуги у простій одежі без масок забрали коней і повели углиб двору. Людвіг тим часом уже підвів некроманта до проходу і міцно тримав його за мотузку. Кловіс зголосився довести в’язня до камери. Почувши це, хлопець полегшено зітхнув. Йому не хотілося опинитися наодинці з блідолицим вершителем. Вузькі коридори , освітлені смолоскипами, видавалися однаковими і галузилися на усі боки. Стрімкі сходи у підвал змусили вершителя обережно пропустити некроманта уперед. Ошийник з нього уже зняли, тож наглядач відверто хвилювався.

- Приречений на смерть прибув!- раптово загорлав Кловіс.

Гектор зі злістю озирнувся. На мить хотілося дати вершителеві ляпаса. По обидва боки коридору виднілися дерев’яні двері з гратчастими віконцями. Смолоскипів значно порідшало і де-не-де панувала темрява. Кловіс відімкнув двері і жестом наказав некроманту увійти. Добре хоч маску вдягнув, бо дивитися в цю мить на самовдоволену пику молодого вершителя було огидно. Двері гучно грюкнули за спиною, клацнув замок і маг опинився у темряві. Коли очі звикли до темряви, хлопець вирізнив сінник у кутку та кільця для кайданів на стіні. Нічого більше, нічого менше.

- Агов, арештанте!

Голос пролунав одночасно з гучним стуком у стіну. Некромант припав вухом до стіни.

- Тебе давно упіймали?

- Ще вранці. Вочевидь то була якась пастка.

- Я уже три дні чекаю. Міністр мав би прибути сьогодні ввечері, але допити почнуться завтра. Так стражники кажуть.

- А він справді хоче наймати на службу?

- Тобі нічого робити, як служити короні? Хоча і вибору у нас не густо. Вішатель не натішиться, коли нам підпишуть вирок.

- Що за вішатель?

- Людвіг, отой блідий, наче щойно з могили виліз. Він своїми руками кожного в окрузі некроманта до петлі провів.

- Не люблять вони нас.

- Він узагалі шалений. Вважає себе посланцем богів для винищення некромантів. Гірше хіба Норберт Вогняний лицар.

Гектору не було що сказати. Тепер його шанси на порятунок остаточно зникли. Помилування не буде. Доведеться теліпатися на мотузці під звірячий оскал Вішателя. Служба Його величності явно не була перспективою порятунку. Радше шанс розплатитися життям на полі бою за скоєне. Війна між королівством та імперією Бенері давно уже висіла у повітрі. У тому, що вороги скористаються послугами своїх адептів смерті, ніхто не сумнівався. Браком досвіду юнака ніхто не перейматиметься. Лишалося тільки чекати. Може вдасться переконати міністра ніби від нього більше користі при дворі. А далі втеча буде лише питанням часу.

Скрегіт замка розбудив мага з дрімоти. Холод камери і жорсткий сінник не допомагали заснути, та втома взяла своє. Гектор сидів у кутку, опустивши голову на коліна. Фортеця спала, лише час від часу над головою лунали кроки.

- Прокидайся, час допиту!

З темряви коридору виринула постать. Вогонь смолоскипа освітив мертвонно бліде обличчя вершителя.

- До ранку почекати не можна? Я думав засудженим на смерть дають виспатися,- простогнав Гектор.

- Міністр не чекатиме,- холодно відказав Людвіг.

Некромант обережно підвівся і повернув заспаний погляд у далечінь коридору. Вершитель поклав руку йому на плече і штовхнув уперед. Ішли навдивовижу швидко. Інші вершителі квапливо снували коридорами фортеці. Людвіг провів юнака на другий поверх і відчинив перед ним масивні двері до кімнати. Там, освітлений двома свічками, стояв невеликий стіл. На ньому розташовувалися перо, чорнильниця та кілька аркушів пергаменту. Стільці для в’язня та допитувача геть не відрізнялися.

- Сідай,- мовив блідолиций,- Лорд Сандер зараз прибуде.

Вершитель став у кутку біля входу і оперся на стіну. Незабаром у проході з’явився високий огрядний пан у криваво червоному плащі. На середньому пальці правиці блиснув золотий перстень з масивною печаткою. Міністр погладив густу бороду і мовив:

- Де командир фортеці?

- Відбув у справах. Я виконую його обов’язки.

- Він знав про мій візит. Безвідповідальний крок... А де архіваріус?

- Спить, пане міністре. Зараз майже північ.

Сандер насупив брови. Він підійшов до столу і глянув на аркуші.

- І як я маю одержати інформацію про цього некроманта?

- Його піймали нещодавно. Вперше. Про нього немає даних.

- Нещодавно означає ще вдень. І він досі не допитаний. Погано працюєте, панове.

Людвіг поправив шкіряний камзол. Він з гідністю глянув у вічі міністру і відказав:

- Ви віддали наказ не допитувати некромантів і не виносити вирок без вашого дозволу. Ми просто виконуємо, не треба за це нас судити.

Лорд мовчки проковтнув образу і врешті звернув увагу на некроманта. Той,опустивши погляд , чекав. Державний муж умочив перо у чорнильниці і відстороненим голосом мовив:

- Ім’я?

- Гектор

- Місце народження?

- Ардана.

- Скільки часу займаєшся цією справою?

- Чотири чи п’ять років.

- Ім’я наставника?

- Габріель.

Міністр відклав перо і з докором глянув на вершителя.

- Принесіть все таки архівну книгу. Мені потрібні дані про його вчителя.

Людвіг осміхнувся. У його очах з’явилося щось схоже на роздратування з краплею іронії.

- Чому б не спитати в учня?

Лорд Сандер зітхнув. Мабуть, йому і самому спала на думку така можливість.

- Який твій рівень?

Питання застало Гектора зненацька. Про поділ на рівні можливостей не знав жоден з некромантів. Та і самі вершителі здебільшого нехтували класифікацією. Особливо могутніх чаклунів просто страчували на місці. Сила тих, що були ув’язнені, була настільки незначною, що нікому не було діла до її опису. Юнак промовчав. Міністр помітив вагання і поцікавився: