Частина 6 | Шматочок Життя

Від лиця Марка

6:22

Головний біль розходився по всій свідомості, в очах було ще темно, бо вони не встигли прокинутися, але щось в них мерехтіло. Тіло було схожим на вату, а разом з тим сильне відчуття дереалізації поглинало мозок. В голові виникали спогади, мої спогади, яких зі мною ніколи не траплялося. Я плавав у них, неначе вільний глядач, все відбувалося так швидко, що картинка не встигала навіть прогрузитися для мого сприйняття, але певні образи залишалися в уявленні, неначе 25-й кадр. Все це сприймалося як нескінченний тунель по якому я несвідомо рухався, відчуття болі затуманилось і стало трішки легше. 

— Хочу всіх привітати…

— Сьогоднішній день обіцяє бути потворним…

— Я це зроблю!

— Якщо чесно, то я для цього створений…

— Випʼємо за успіх!

— Богам кінець!

Якась чорноволоса дівчина обіймає мене і плаче, а біля неї сумно сидів чорний лабрадор. АЛЕ Я НАВІТЬ НЕ ЗНАЮ ХТО ВОНА. 

І дивне відчуття, неначе я це не просто я, а щось більше, щось, що виходить за межі людського розуміння. Простір навколо, я його усвідомлював. Неначе все навколо мене це я. 

Дюжина уривків з розмов окутала мене навколо і не давала сконцентруватися. Невже це вже край і в мене галюни? Вмить світло закінчилося і почалася пуста темрява, неначе вона поглинула все, окрім фігури, що стояла переді мною. Це була людиноподібна потвора, людська шия якої плавно переходила у стовбур густого дерева з карими очима. Його голова, хоч і була більше схожа на дуб, проте була прикрашена червоними ягодами, схожими на калину. Моє серце в рази пришвидшилось, дихати стало дещо важче, а поворухнутися майже нереально. 

Якщо бути чесним, то я й до того не міг цього зробити, але це геть вийшло з моєї голови. Істота була одягнута у мої ж речі, що я нещодавно повішав у шафу. Чорна трикотажна кофта і штани з плащівки. Вона повільно підходила до мене, хоча радше навіть підлітала, з кожним кроком моє серце була на крок від зупинки. За сонячного освітлення я б сказав, що вона навіть мила, але точно не зараз, плаваючи у суцільній темряві з дрібкою світла, що просвітлюється за його спиною.

— Остерігайся… — протягнула істота.

— Хто ти? — перелякано наважився все ж відповісти я. 

— Ми… 

Істота не встигла договорити і розвіялася, перетворившись в сірих, а може й забарвлених, проте не було видно, метеликів, які розлетілися в різні сторони й зникли серед мороку. Джерелом тьмяного світла були двері, що весь час знаходилися позаду монстра, з наближенням до них все ставало набагато світлішим, але очі не боліли. А за ними… був я. Я знову дивився на самого себе, як, коли тільки прибув сюди. Той я корчився від болю по підлозі, а перед очима все почало сильніше милитися, темряви у дверях позаду не було, а лише вихід у коридор. 

І знову…

Знову я повернувся в своє тіло, але нікого поряд вже не було. Голова остаточно пройшла, не залишивши ніяких наслідків, неначе зовсім нічого й не було. А двері тихо скрипіли, коли протяг водив їх зі сторони в сторону. Вони були відкриті.

Марко ще довго отак сидів, дивлячись прямо у коридор, але не фокусуючись ні на чому. Йому було складно це переварити, складно що в його голові існують спогади з кількох життів. Він сидів і копав, відкопував і шукав, вони були десь далеко у закутках його розуму, який боровся й казав, що таке неможливо. Щонайменше 5 разів він приходив сюди, всі ці картинки були однакові, але їхня позиція в хронології відрізнялася, так він і дізнався, що це не один і той самий спогад. А в одному з життів він навіть мав сімʼю, маму і тата, а ще маленьку сестричку і багато друзів. Чогось дуже точного пригадати він не міг, але ці образи змусили його заплакати. Сімʼя це все про що він мріяв у цьому житті. Сльози тихо лилися з його очей, а очі й далі продовжували пусто дивитися у коридор. Сьогодні він вперше за довгий час дозволив собі випустити емоції, що він так подавляв, щоб здаватися сильнішим, насамперед перед самим собою. 

Увесь рукав Маркової футболки був мокрий, тож він її зажбурнув десь в сторону пральної машинки й з голим торсом пішов у вестибюль запарити чайник, щоб зробити собі чай з пакетику, що завалялася в його рюкзаку. Усе одно всі ще спали, тож він надто вже не соромився. Чайник трохи моторошно поскрипував, але Марка більше лякало, що від таких голосних звуків він розбудить увесь поверх. Якщо бути чесним, то був він вже надто не смачним і дуже хімозним. Отак насилу випивши напій, він вирішив змити з себе всі емоції, сходивши у душ. Гаряча вода пішла не зразу, тож Марко відсахнувся і скорчився й ледь не впав, але все ж зміг збалансувати. Здавалося, що вода змиває з нього всю накопичену тугу і негатив, що накопичились за сьогоднішній ранок, єдине що залишилося це гнітюче відчуття пустоти. Він не мав сімʼї за своє життя, тож фактично й не втрачав її, але ці спогади змушували думати його зовсім інакше. 

Учора, коли Адам водив їх коридорами навчального в пошуку підручників й решти непотребу для навчання він завів їх гардероб, де висіло пара шкільних форм. Як сказав їхній провідник, це старі форми тих, хто вже виріс з них і на перший час їх буде достатньо. Хоча поки Марко з Марʼяною сиділи в їдальні, то наче нікого в них й не було. Після душу Марко одягнув її, неначе та була створена для нього. Класичний стиль був трішки не для нього, як він сам вважав, але вигляд був неперевершеним. Під темно зеленим приталеним піджаком виднілася біла сорочка, комір якої обіймала краватка в тон піджака. З під сорочки тягнулися чорні, трішки не допрасовані, класичні штани, які накривали зверху шкіряні лофери 43-го розміру. В своїх звичних вільних речах його ріст не так сильно виділявся, але зараз з акцентом на худій талії та широких плечах 189 сантиметрів зросту височіли, як ніколи. За стіною сусідка вже теж прокинулася й почала збиратися, на її столі ще з її приходу стояла косметика і сьогодні вона вирішила скористатися нею, адже своєї зовсім не взяла. Марʼянина форма була подібна до Маркової, але замість штанів її ноги прикрашала довга, неначе велюрова спідниця з довгим розрізом. Обоє одночасно, як прикладні школярі зібрали свої рюкзаки, перевіривши чи вони взяли все необхідне (Адам переконав їх, що тут з цим все досить строго). Рівно о 8:20 обидвоє відчинили двері своїх номерів і зустрілися у вестибюлі.