Частина 5 | Дивина

Від лиця Марка

Наші кімнати зовсім не вписувалися у інтерʼєр ліцею, який так нагадував замок. Мене з Марʼяною поселили у сусідні кімнати, на диво, тут не було жодного розподілу на хлопців і дівчат, на відміну від дитячого будинку. На кожному з поверхів знаходився простір, схожий на кухню, з диваном, де могли б помістити усі люди з поверху. Нова кімната знаходилася під мансардою. “Стриж” переважно був трьох або чотирьох поверховим, як де. Тож можна сказати, що мені дісталася досить приємна кімната. Звісно через відсутність сусідів зверху, коли Адам вперше завів мене сюди, я відчув холод, воно й не дивно загалом, до того ж кімната була ще не обжитою. З вікна відкривався вид на територію, яку ми ще не бачили з Марʼяною, територію, що закривав своїми стінами ліцей. Широчезний ліс з протоптаними стежками і лавками повз них. З вікна не було видно ні душі, але воно й не дивно, зараз практично всі сидять на уроках. 

Дві душі зараз вживалися у своїх нових помешканнях. Адам приніс кожному рушники та постільну білизну, навіть піжамний одяг, який на диво ліг на них, як їхній рідний. Марʼяна побоялася нагліти і ще на додачу просити зубну щітку, а Марко мав свою з собою в рюкзаку. Хлопець-дворецький нагадав їм, що навідає їх обох о 18:30 у вестибюлі (так вони називали цю зону на поверхах). Марко кинув свій рюкзак у кут кімнати під стіл і плюхнувся на ліжко в тому самому одягу, що вештався останні кілька днів. Він був змучений, але щасливий, що нарешті досяг своєї цілі й все пішло по його плану, а не за “законом підлості”, як це переважно буває. Так пролежавши хвилин з 20 двадцять він довго збирався піднятися і розкласти речі, але просто заснув. В цей час Марʼяна роздумувала про зміни в своєму житті, найдивнішим для неї було те, що вона всередині душі думала, що буде жалкувати про те, що покинула батьків і швидко повернеться до них, але таких думок зовсім не виникало, на них просто не було часу. Вона вирішила прийняти холодний душ, на диво, душова і туалет, були у кожному номері. Її синці знову відбилися у відображенні дзеркала зелено-синьою плямою. Вода текла через її волосся, зачіпаючись за шампунь та утворювала піну, що тягнулася по спині. Клим та Валя, чогось ці образи виникли в її голові, вони повстали у її свідомості, наче на сцені у театрі, світло її реальності виділяло лише їх, а навколо панувала темрява. Ця темрява була частиною вигаданого світу у голові Марʼяни, а не просто його межами. З темряви бралися руки, що душили цих двох. Вогонь, що палив їх. Металеві леза, що залишили їх без голови. За хвилину вони померли десятки разів, а дівчина не могла вибратися з цієї реальності. Ви б могли подумати, що Марʼяна втратила звʼязок з реальністю, але ні, вона відчувала, як вода протікає по її тілу, як шампунь легенько щипає очі, як ноги стоять на емальованій поверхні душової. Просто перед її очима зараз відбувалося щось інше, якась сцена. Паніка накрила її цілком і повністю, знаєте, як те відчуття, коли на вас летить машина, а ви не можете поворухнутися. Або, коли вперше летиш на літаку і зустрічаєшся з турбулентністю під час якої твої органи неначе випадають з тіла і в твоїй голові пролітає полегшувальне “Фух”. І така терпкість на кінчику язика, неначе він чухається. Все це зараз відбувалося з нею, безпорадною посеред ванної кімнати. Здавалося нічого не могло вивести її з цього стану, ніхто не міг відтягнути її з під колес машини, що їхала прямо на неї, але якимось дивом вода, що лилася по її спині стала геть крижаною, настільки, що змусила її тіло відсахнутися. Марʼяна навпомацки відрегулювала температуру і сіла прямо таки

на підлогу душової кабінки.

— Що це блять було?

Марʼяна розуміла, що як і казав їй Марко це зовсім не було схоже на дію наркотиків, її мозок був абсолютно тверезим, але очі кілька хвилин тому бачили геть іншу картинку. Все було якесь дуже дивне. Обоє з них намагалися раціоналізувати все, що відбувається, але практично нічого не піддавалося логіці. Це не було вже настільки суттєвими моментами, але це ще більше турбувало їх.

— Фак! — вилаявся я.

Я не планував спати, хотів швидко розкласти речі й піти оглянутися по території, але втома взяла своє. Чотири дні. Чотири дні, щоб зрозуміти чи ми хочемо залишитися. Жіночка в Кардигані так і не відповіла, що станеться, якщо ми за цей час не визначимося. Незрозуміло чи це підказка і заклад до дії чи що. Хотілося щось розвідати, зрозуміти, знайти наступні пазлики, щоб скласти все докупи. Незважаючи на те що я жалкував, що заснув, він дав непоганий заряд. В рюкзаку лежали мої найдорогоцінніші скарби: зарядка до телефону, старий перемотаний синьою ізолентою павербанк і деякі речі. Я вирішив розкласти їх в шафу, але зрозумів, що в мене залишилася остання чиста футболка та й речей з собою в мене не багато. Навіть куртки немає, одне єдине чорне худі на всі випадки життя і кілька футболок зі штанами, проте в таку сумку, як ця, не помістилося би набагато більше. Потрібно буде спитати в Адама про пралку й праску. Мені дуже хотілося зайти до Марʼяни, бо все ж ми прийшли сюди разом і досить таки непогано за цей час здружилися, але мені все одно було якось ніяково вриватися в її особистий простір, до того ж вона, мабуть, теж хоче побути трошки на самоті. Все ж її рішення покинути дім було, як мені здавалося, надто спонтанним. 

Марко провів ще кілька годин тиняючись серед стін ліцею. Всі блоки були побудовані приблизно однаково, лише замість приймальної комісії там були інші будівлі. Здавалося, що кімнат просто нескінченна кількість. Кожна з них, до речі, була підписана імʼям та прізвищем і, коли він проходив повз однієї з них у пошуках пральні, то помітив якесь знайоме прізвище “Віталій Ткач”. Він ніяк не міг зрозуміти звідки його памʼятає, в дитячому будинку наче нікого з таким не було. Здавалося би, про пральню можна було просто спитати у якогось персоналу чи у тої самої Жіночки в Кардигані, але що перших ніде не було видно, що друга зачинила свій кабінет і кудись зникла. Зараз весь народ перебував у корпусі, де схоже проводяться уроки, той самий, з вікон якого Марка та Марʼяну зустрічали десятки, зосереджених на нас, поглядів. Дуже часто Марко ловив дежавю, неначе він вже не раз був тут, але при цьому все видавалося йому таким новим. “Можливо це місце якимось чином просто притягує таких людей як я?” — з часом такі думки про щось містичне й не реальне ставали все більш звичними для Марка і його новенької подруги.