Частина 2 | Одкровення

Від обличчя Мар’яни

— Брехун… 

Сині, зелені та жовті плями прикрашали моє тіло під худі. Схоже він не з тих, хто легко готовий повірити людям, хоча я така сама Зараз напевно сидить і думає, про те, що хотів би обмінятися зі мною життям, хоча думаю, що він би добряче розчарувався. 

Щось дивне зі мною сьогодні, незвично для мене так зразу прив’язатися до людини. Чи це так мене привабило відчуття жаги до волі, як він випромінював. В ньому віддзеркалювалися мої мрії, що й підкупило мене. Можливо це дивно, що я покликала незнайомця ледь не в свій дім, але звідкись я знала, що він не загрожує моїй долі. 

@claret_jacket : дякую за все, добраніч

Мені прийшло повідомлення від Марка і я ненароком всміхнулася. Вже й мені треба було лягати спати, завтрашній день мав би бути досить насиченим. Гаряча вода в душі обпекла синці, але одночасно заспокоїла голову. Цікаво, як же обернеться для мене це знайомство? 

— — — 

Я прокинулась від того, що почула як тато відкрив скрипучий сейф. Це мене неабияк налякало, бо там він тримає гвинтівку. Дощ гнітюче бив по даху і його було дуже гучно чути у мансардній кімнаті. Я молила, щоб це не стосувалася літньої кухні і швидко збігла вниз, захопивши телефон. 

@marianna_weaver : сховйся

Спросоння було дуже важко попадати по клавіатурі, тож це було єдиним, що я встигла написати маркові. 

— Тато, що сталося, я чула як ти діставав гвинтівку.

— Я бачив як на літній кухні запалилося світло

Блять. Ну чому все завжди йде не так, як треба. Тато швидко почав відкривати двері та взуватися, а я вилетіла за ним? Марко так і не прочитав повідомлення, тож я вже налаштувалася зупинити тата. Ми забігли на кухню, але там не було жодної душі. На дивані лежить мій коцик, який я принесла вчора, а на столі тарілка недоїдженої “Мівіни”. Невже він все ж побачив моє повідомлення, а може він просто втік?

— Це ти їла це гівно?

— Так.

— Ти ж знаєш правила, в цьому домі ніхто не травить свій шлунок хімкою!

М’язиста лодонь лупнула мене зі всієї сили по щоці і та почала пекти, наче її палить адське полум’я, аж тут з шафи вискочив Марко і здавалося наче він літає. Він так вмазав моєму татові, що той відлетів у стіну і та проламалася. Стоп, стіна проламалася? Повсюду була кров, а лице Марка розпливлося в кривій посмішці від вуха до вуха, а з голови виднілися оленячі роги.

04:22 

Я прокинулася в холодному поті, все було так реалістично, неначе я справді це пережила. А що я пережила? Події сну стрімко почали від мене тікати, незважаючи на те, що я з усієї сили намагалася вхопитися за них. Пройшло ще кілька секунд і ледь пам’ятала деякі фрагменти, який викликав в мене такий бурхливий страх.
Чогось в мені заграла гостра потреба перевірити чи все добре з Марком, тож я підійшла до вікна та поглянула на літню кухню, яка стояла самотньо серед темряви. А що я взагалі очікувала побачити крім цієї картини? Чогось моя щока пульсувала, здавалося, що мене вдарили, але зовсім ніякої болі не було, лише дивне відчуття. Після цього вже було важко заснути. Я намагалася вхопитися за сон і пригадати його, але він остаточно від мене втік, тож я записала декілька пунктів, які мені здавалося, що там були по моїм інтуїтивним відчуттям:

Сон.

- удар по щоці?

- Марко ?

- літня кухня

- світло?

Всі ще спали, тож я не ризикнула йти у вітальню, щоб нікого не розбудити. Час дуже довго тягнувся, а коли я просто лежала, то чула, як б’ється моє серце. Кожні 15 хвилин я перевіряла годину, сподіваючись, що вже наближається ранок, але дарма.

Від лиця Марка

Вперше за довгий час я зміг поспати з таким спокоєм, хоч і в чужому дому. Будильник розбудив мене о 6:50, мені було досить тривожно, що мене можуть спалити, тож я вирішив прибратися звідси. Всі свої речі і брудну білизну я закинув у рюкзак й пішов чекати Мар’яну по той бік паркану. О 7 годині церква пробила сім дзвонів і доносилися звуки богослужіння з динаміків. Я думав сходити в магазин, але, мабуть, він ще не працював. Добре, що ще зі вчора я подбав про їжу і зробив декілька канапок з того, що було в неї. 

— Сподіваюся я не сильно їх об’їв — подумалося мені в голос. 

Треба було десь подітися на кілька годин, бо я мав сумнів, що вона зможе так швидко вийти, крім цього я вирішив написати їй в надії, що вона дасть мені якісь вказівки стосовно того як мені рухатися далі. 

@marianna_weaver : сховйся — вона написала мені, як тільки я зайшов в інсту.

@claret_jacket : я вже за парканом, не переживай, коли зустрінемося?

Вона поки не відписувала, але це, напевно, через те, що вона не хотіла аби хтось з її родаків помітив нашу розмову. В далині почулися кроки, що йшли в сторону мого місця ночівлі.

— Я бачив як на кухні хтось ходив. Ти її точно вчора закривала?

— Я її й не закривала, ти ж сам сказав, що ніхто й не подумає до нас лізти через Шабаша, та й не має там що красти. Навіщо ти взяв рушницю?

Від обличчя Мар’яни

Відчувалося якесь дежавю і події, що я нещодавно намагался згадати відбувалися зараз. Невже то був віщий сон? З тим як все розгорталося, спогади поверталися до мене. А що ж сталося далі? Ну ж бо згадуй, згадуй! В мене вселяло надії те, що якщо тому хлопцеві вдалося втекти з одного дому, то він зможе із іншого. А ще цього разу Марко мені відписав зразу ж. 

Батько забіг на кухню та почав обережно оглядатися по сторонах, наставляючи у кожен кут рушницю. Моє серце гуділо. Все було точнісінько так само. Коцик, мівіна, той самий діалог з татом. Замах. Я відійшла, вітер промайнув повз моє обличчя, але удару не відбулося. Я автоматично ухилилася.