Том I: Два Брати | Розділ 1: До фестивалю відкриттів

Чую як будить мене мій старший брат, каже що потрібно йти.

- О. Гарен, прокинувся нарешті, вставай, нам час іти.

- Так-так пам'ятаю як забути про твоє відкриття, ти ж мені всі вуха про гудів перед сном.

- Ти тільки уяви собі якщо я виграю цей фестиваль, ми з тобою з можемо за жити гарним життям.

- Це вже твоя четверта чи п'ята спроба перемогти, ти ще не передумав, може це не твоє, дивись скільки всього у цьому світі, он сусіди живуть працюють, і їм грошей вистачає.

- Ха-ха. Я створений не для такого братику, хай і п'ять чи десять спроб, я все одно колись виграю, ось побачиш. А ти, як мій молодший брат, будеш моїм помічником.

– Чого! Я хотів би спокійніше життя ніж тобі здається.

-  Всі так кажуть, поки щось у їхньому житті не зміниться. Добре час іти.

 Як тільки ми вийшли зі своїх кімнат, ми почули як на вулиці почали кричати люди. На подив нам стало цікаво через що такий шум. Вийшовши на вулицю ми побачили як лежить тіло, і в одну мить ми зупинилися в завмерли як камінь, не встигнувши зрозуміти що сталося. Тіло почало рухатись і до нас підійшла людина, яка була одягнена в дорогий одяг, вона була спокійна як ніхто з присутніх.

- Ха-ха-ха! Побачте люди мою роботу, голем, моя розробка, а найголовніше він як людина, а не те що ваша глина.

 Голем був за правду як справжня людина, я з братом такого раніше не бачили, але людям було не до цього, всі розлютилися начебто їх хибно налякали, ну і цьому хлопцеві нічого не залишалося як, просто втекти, щоб не відхопити люлей.

 Я побачив як Герін почав сумніватися, я впевнений що він подумав що не переможе, для нього це не вперше, але підбадьорити якось треба було, 

- Гаразд йдемо, а то не встигнемо. 

Звичайно, я підбадьорювати не дуже вмію, але як є.