40

Франциско Беррімор:

– Що?! Орест, це... Звідки ти це все знаєш? – в моїй голові це все не вкладалося. Все що розповів Орест... Якісь казки, не інакше. Бо як ще зрозуміти те, що він розповідав мені про вбивство Рейни, її пошуки та план дітей пошуку самої Рейни. Як?!

Це щось неможливе... Хоча, якщо поставити деякі факти на місце та зробити цілісну картинку, то стає зрозумілим їх витівка (втеча дітей з маєтку), якась історія з Рейною... Але незрозумілим для мене лишається лише той факт, чому саме тепер Патрісія хоче вбити Рейну. Не шукати, а вбити... А я, як останній дурень повірив їй! Що Патрісія допоможе мені, дасть дозвіл у кращому випадку на пошук... Але помилявся. Патрісія не така вже й справедлива правителька, як здавалося. 

А те що Орест каже про інший світ... Що це пов'язано з ним, вбивство Рейни, то... Це маленька загадка для мене. І я розгадаю її, дізнаюся правду коли знайду кохану жінку САМ. Без дітей, адже ризик дуже великий потрапити їм у якусь халепу. Тому треба їм залишитися вдома, а мені відправитися на пошуки Рейни...

– Діти... Ви залишаєтеся вдома. – спокійно кажу їм, але потім чую від них не задоволений тон.

– Тату! Чому? Я чаклун і можу допомогти... – це Орест.

– Т... Тату, так не можна! Рейна мама і ми теж повинні знайти її! – це Кейт. — Тим паче я доросла вже й можу постояти за себе!

– Додому. Негайно. – я дуже люблю своїх дітей і зараз, дуже піклуюся про них. Ризик великий, тому ні. Вони залишаться вдома і я про це попіклуюся. Щоб з ними все було добре. Не дивлячись на їх образи. 

Я схрестив руки на грудях і дивився на дітей, але потім гучно видихнув.

– Діти, послухайте... Я розумію, як ви хочете зробити корисну справу. Врятувати Рейну, але ж ви повинні розуміти... Що якщо з вами щось трапиться - я цього не прощу собі. Ніколи. І Рейна буде... Не в захваті від цієї авантюри. Повірте, НЕ в захваті. Тому, будь ласка... Залиштеся вдома і бережіть себе, а мені треба їхати... Рятувати нашу маму. – я сумно посміхнувся їм, але дивлячись на вирази обличчя Кейт та Ореста... Моя промова не зачепила їх. Ані трохи.

– Тату, це... Ну, будь ласка! Дозволь хоч мені поїхати з тобою! Я чаклун і досить сильний! – Орест викликав вітер і навколо нас почав гуляти вітер. Слабкий, але відчутний. – Дивись чому навчився! – і потім, це потік вітру вдарив у невелике дерево й зламав одну гілку навпіл. – Бачив?! Я можу за себе постояти! Хай Кейт залишається, а я піду! Добре?

– Хе-ей, – незадоволено прогарчала сама Кейт і подивилася на Ореста. 

Ну от що з ними робити... 

Палац Королеви Патрісії

– Ні! – роздався грізний жіночий рик, – Ні, ні й, ні! Цей пес... – проричала Королева й вдарила з усіх сил по столу, ледве не воронивши скляний шар. – Як він міг ослухатися мене?! Як міг самим піти шукати це кляте дівчисько?! 

Скляного шару торкнулися тонкі, сухі руки Патрісії й в ньому з'явилося відображення Франциска Беррімора. В ньому він їхав на коні й зосереджено дивився вдалечінь. Рука ще раз торкнулася холодного шару й в ньому тепер відображення Рейни. Вона сиділа десь у лісі, на якомусь пагорбі й задумливо на річку. 

– Ну почекай, почекай... Не довго тобі залишилося, любонько. – червоних губ торкнулася усмішка й світлі очі подивилися на тінь з якої вийшов Сенс. Вовк виглядав дуже сумним. Патрісія одразу зрозуміла що щось не так й звернулася до нього. – Які новини? Знайшли її?

Звісно, вона знала відповідь. Ні. Але все одно знайшла привід причепитися до нього, бо... Це їй подобалося. Це відвертало її від ситуації, яка зараз була. А був... Повний жах. Рейна, мало того, що все ще ЖИВА, а ще й все ще залишається загрозою для Патрісії... Вона може зруйнувати її плани, її прекрасне життя до якого вона так довго йшла... Зруйнувати в один момент і на цьому все закінчиться! 

– Ваша Величносте... На жаль... – почав здалека Сент, але Патрісія наче не чула його. Просто почала озвучувати свої думки у голос.

– Не бувати цьому... Чуєш, Рейно!? Не бувати... Ти не станеш в мене не шляху... Тільки не цього разу... – а потім жінка повернулася до Сента. – Вбити. Обох. Відшукати обох і вбити! Негайно! А щодо тих дітей... Приведіть мені їх сюди, я сама з ними побалакаю. А тепер геть з моїх очей і щоб Рейна та її "Коханий" були вже мертві десь у лісі! Геть!

– Слухаюся, Моя Королево... – Вовк чемно вклонився Королеві й знов зник за дверима.