38

Палац Королеви

Приблизно через годину

– ТЕРЕНС! – закричала знов Королева, коли Беррімор відбув з Палацу до свого маєтку. І на порозі її кабінету з'явився Теренс. Знов втомлений, важко дихає й дуже спітнілий. Але схоже, Патрісії... Начхати на це все. – Ти ж не сказав Шукачам дійсно її шукати? Бо якщо сказав, то...  

– Ні-ні, Ваша Величність! – замотав головою Теренс. – Все як ви й наказали... Лише вдати вид, що будуть її шукати. Цим вже ж займається Сент та його команда... – тихенько прошепотів останню фразу чоловік. По кімнаті пройшовся гучний ляск у долоні. 

– Я знаю, що цим займається Сент! – голосно сказала Патрісія. – Тому не треба нагадувати мені! Головне, що б він відшукав її та вбив! Хай вони вб'ють її та принесуть мені як доказ пасмо її волосся! Основну задачу вони знають, а за пасмо так і передай! А тепер ступай, мені треба відпочити від усієї цієї драми! Моя шкіра дуже втомилася... Треба прийняти лікувальну ванну...

Годиною потому 

Маєток Пана Беррімора 

Кейтлін Уоттс:

– Кейт... Кейт... То що, де Рейна? Вона зникла? Де вона? З нею все добре? Я не бачив її з самого ранку... – Орест підійшов й почав смикати мене за рукав моєї сукні. Я сиділа у вітальні й чекала на новини. Беррімор... Пан Беррімор поїхав до палацу просити дозволу (як він мені передав через покоївок) на пошуки Рейни. Адже без... Без того самого дозволу він нічого не може, бо Патрісія контролює усе. Усе, включаючи дії Пана Беррімора, який... Який став мені за тата й піклується про мене, наче... Наче дійсно, справжній тато. І за що, я йому дуже вдячна. 

А от Орест, несподівано, став мені за молодшого брата. Брата, якого в мене не було ніколи. Але тепер є і тепер, я за нього відповідальна поки Рейна... Зникла. Мама зникла і я дуже переживаю, що Її Величність не дозволила Беррімору відправитися на пошуки Рейни. Бо як тоді її шукати? Чи все з нею добре? Чи взагалі, жива вона? Хоча... Я думаю жива. Рейна сильна та вольова жінка, яка не мало пережила у своєму житті. Не менше за мене так точно.

– Оресте, послухай... – я не знала як йому повідомити про це.  Слова раптом зникли. Я дивилася в його темні очі й не могла вимовити ані слова.

Дідько! А це виявляється дуже складно...

– Рейна... Орест, я думаю з нею все добре. Вона десь в безпеці. Просто... Трохи не з нами. Твій тато... – почала обережно підбираючи слова, але Орест перебив мене, чого  я дуже не очікувала.

– Наш тато, Кейт... Наш. – видав Орест і мої очі дуже широко розплющилися. – Наші... Батьки дуже люблять один одного й це не можливо помітити. Тому ми, майже одна родина Кейт. – хлопчик обійняв мене, а я стояла кілька секунд наче вкопана. 

Наш? Що він має на увазі... Чому наш? Він мені "наче" тато, але не є їм по крові.... Хоча з іншої сторони, тато не той хто має твою кров, а той хто виростив тебе. Той, хто піклується про тебе коли тобі холодно, турбується про твоє навчання, про твоє здоров'я... Про тебе саму.

– Наш... М... Добре, тоді наш тато. – вирішила для себе й обійняла хлопчика у відповідь. – Він обов'язково знайде її. Все буде добре...

– Бачу, я тут трохи заважаю вам... – роздався низький голос Беррімора, Пана Беррімора десь позаду й в мить, хлопчик та я відсунулися один від одного на кілька метрів. Це все було майже в одну мить. – Що це на вас найшло? Невже потоваришували? 

Картина маслом... Я червона, наче рак, а Орест так тим паче з його світлою шкірою ще більше почервонів. Уткнувся поглядом кудись в підлогу й все тут.

– Вам, Пане Беррімор, здалося... Нічого такого не було... – знизала плечима я. – Як там... Її Величність? Дала дозвіл на пошук? Ви знайдете Рейну?! – все-таки поцікавилася, переходячи на іншу тему.

– Тато ти ж знайдеш Ре... – спочатку почав хлопчик, а потім задумався на мить і видав трохи іншу фразу. – Ти знайдеш маму? – на що у Пана Беррімора, здається, очі майже вивалилися з орбіт. – Я дуже переживаю за неї!

– Орест... Рейна... – лаконічно почав Пан Беррімор, але Орест перебив його:

– Мама. Вона моя мама. 

– Твоя мама... Патрісія не дала дозволу, а вирішила відправити на її пошуки шукачів. Схоже, я їй потрібен тут. Тому поки, її шукають і будуть час від часу ділитися новинами. Лише так і ніяк інакше. – погляд Беррімора був направлений кудись в далечінь й продовжив говорити. – Але... Я думаю, що щось тут не так. Все не так і що... Її Величність знає більше ніж каже, бо здалося що Рейна їй не сподобалася. Це видно. Та й останнім часом, Рейна після нашої останньої прогулянки була сама не своя. Тому якось це все пов'язано, але я можу знайти ту саму нитку яка усе це пов'язує. Але я знайду цю нитку... Обов'язково. – і пішов у свій кабінет, залишивши нас з Орестом наодинці. Знов.