34

Рейна Хатсон:

З Королевою Патрісією в нас не склалося одразу. Я бачила після нашої першої зустрічі лише кілька разів і так, лише трішки. Хвилинка й потім вона кудись уходила, явно не бажаючи мене бачити... А її погляди на мене! Вона не просто мене ненавидить, а нащось наче... Розлючена. Щось, що я скоїла... На мій вчинок. Чи все-таки просто на мене. Але я нічого не робила, в тому й справа! Взагалі! Не перечила їй, не кричала (я б це й в нетверезому стані не робила, а тут я пила лише раз чи два, алкоголь) й поводилася дуже чемно, а вона ще й з першої зустрічі зненавиділа мене... Це... Не дуже приємно і я б хотіла виправити якось цю ситуацію. Але не можу. Це не в моїх силах.

Патрісія була сьогодні дуже гарною. Її сукня була блакитного кольору з фіолетовими лусками, наче у русалки або сирени. Тонка, білосніжна шия та плечі були повністю відкриті та на самій шиї був якийсь кулон. Такий я бачила вперше, він був у формі равлика і здалося на мить, що він світиться! Але то так, може світло так впало... На її обличчі не було маски, вона зняла під час своєї промови її, тому я знов бачила "задоволений" вираз обличчя, який вона кинула на мене. Зачіска у Патрісії була простою, але дуже елегантною. Зачесане волосся назад з блискітками і якась причеплена мушля на волоссі. 

– Дорогі гості! Я дуже рада вас сьогодні бачити... Усіх і кожного! Я дуже вдячна вам за те, що ви знайшли час на те, щоб приїхати сюди, в таку далечінь! – вона велично окинула усіх присутніх поглядом. Тут були усі... І ельфи, гноми, звіролюди, люди... Я теж швиденько обвела всіх поглядом, побачивши як Кейтлін з Максом кудись ідуть. Я вирішила піти за ними, поки Патрісія ще щось там говорить, але посеред промови почула ім'я Франциско. І його прізвище. Тому не дійшла до Кейт та зупинилась напівшляху.

Дідько... Сподіваюся, що Кейт знає що робить... 

– Франциско Беррімор! Мій вірний слуга та захисник!  – сказала вона й підізвала жестом до себе Франциско. Той обернувся у пошуках мене й знайшовши мене поглядом, я кивнула йому. Говорила одними очима - "йди, тебе кличуть". І він пішов... Я посміхалася й плескала у долоні, бувши дуже гордою за нього. – Ти знаєш, яка сьогодні дата? 

– 26 жовтня? – жартівливо спитав Франциско. Королева засміялася.

– Так, а ще?.. – уточнила вона і чоловік злегка нахмурившись на мить задумався. Мить, він мотає головою. – Тоді я нагадаю! Сьогодні... Той самий день, коли ти вперше 15 років тому заступив на посаду вірного пса й слуги Меронії. Усі ці роки... Ти служив спочатку моїй сестрі, потім мені вірою та правдою, тому... Я вирішила підготувати для тебе дуже особливий подарунок. – жінка відступила і попросила його закрити очі. Франц спочатку замотав головою, не погоджуючись (в жарт звісно), але потім все-таки закрив очі. У кімнаті настала тиша і мить потому почалася магія. Кулон на шиї Патрісія почала дуже сильно світитися, а навколо самої Королеви з'являтися плавні потоки, немов течія яскраво блакитного кольору. Вони плавно огортали спочатку Патрісію, потім самого Франциска і перед ним почали кружляти. Спочатку це було повільно, а потім вони стали сильніше кружляти, піднімаючись. Швидше і швидше, набуваючи форми людини... Дівчина, а саме це була вона, в дуже пишній і красивій сукні, зробила крок, коли потоки зникли, на зустріч чоловікові. 
Гарна... Світле волосся вкладено дуже обережно й плавними хвилями спадало з її плечей. Тонка статура на яку було вдягнене блакитна, пишна сукня. А погляд... Коли вона відкрила очі, усі завмерли. І я теж. Ніхто не ворушився до поки Патрісія не порушила тишу.

– Беррімор, відкривайте очі, – сказала вона і той, наче вірний пес послухався її. Відкрив очі, а потім завмер, коли побачив того, хто перед ним стоїть.

Хто ця дівчина? Чому Франциско мовчки дивиться на неї? І чому... Чому в нього погляд, наче він побачив знайому?

– Франциско... – я підібралася ближче до них й почала тихенько кликати Франциска. – Фран... Франц! Франц!

А він мовчав... Дивився таким поглядом, який я ніколи не бачила у нього. Вперше бачу, щоб він так дивився на когось. Навіть на мене, він дивився інакше. І тут до мене дійшла проста істина.

Це Джелін... Мати Ореста. Його загибла дружина, яка зараз "якимось чином" (магія), воскресла й дивиться на нього теж таким самим поглядом. 

Джелін узяла за руки свого чоловіка й з посмішкою на губах прошепотіла.

– Я повернулася, коханий... – тонкий, чутливий голос донісся до мене майже одразу і я кинулась геть з зали, за мить... Побачивши задоволений погляд на мене, який кинула Патрісія. Бігла, що є сил, не думаючи про... Про Франциска, який мовчав, поки я кликала його. Про його дружину Джелін, яка з'явилася тут і каже, що повернулася. Про цей клятий бал маскарад, на який я б не пішла, якби знала чим це все закінчиться...

Моє серце розривалося на клаптики... Душа боліла, а у голові лише одна думка. Одна єдина і дуже болісна, бо... Мені боляче усвідомлювали, що тепер, я не потрібна йому. Це все було мимовільна симпатія, не більше. Він не кохає мене, в нього все ще залишилися почуття до Джелін, а я так... Гра, легкий флірт.

Озеро... Коли я бігла крізь нескінченні коридори, згадала приховане озеро куди відвів мене Франциско. Воно показало мені, що я кудись бігу. І от, схоже цей момент саме зараз. Я бігу вся в сльозах, куди якомога далі від Палацу...

Хочу додому... У свій світ. Будь ласка, Боже, поверни мене назад! Прошу!

Подумала я, але коли вибігла з Палацу на задній двір. Тут було просторо... Великий фонтан, багато скульптур з кераміки та лабіринт. Лабіринт з кущів зелені у який я побігла не думаючи. Понеслася з усіх ніг на каблуках (хоча було не дуже зручно й навіть трохи боляче), але пробігши декілька поворотів, спіткнулася. Увесь цей час я бігла зі сльозами на очах і не бачила що під ногами... Та й сукня мала декілька спідниць, тому тим паче я не побачила маленьку гілку.

– От... Халепа... – вилаялася собі під ніс й зрозуміла, що перед очима пітьма. Останнє, що я побачила перед тим, як втратила свідомість - я падаю кудись. Здається, це був портал...