33

Неділя потому

Вечір, Королівський палац 

Франциско Беррімор:

– Пані Даррі, ви така гарна сьогодні... – зробив черговий комплімент я жінці й поцілував їй руку. Ледве торкнувся губами, але відчував погляд Рейни.

Вона вже тут? Приїхала? Коли встигла?..

Заполонили мій розум подібні думки і я поглядом почав вишукувати фігуру Рейни разом із Кейтлін. Як вона сьогодні виглядала, не знав, бо... Дівчата сховали її від мене. Не пускали майже з самого ранку, тому ми не бачилися весь день і я сумував. Дуже сумував за нею, адже за минулу неділю... Ми стали дуже близькими. Хоча й часу провели разом не так багато, як би хотілося, але з усім тим. Наші стосунки вийшли на рівень... Коли за кохану людину готовий не просто звернути гори, а й вбити когось. Пройти крізь світи, портали та навіть зустрітися зі смертю.

– Не гарніше за он ту Пані у червоному... – киває на сходи Даррі і я дивлюся туди й... Не впізнаю жінку з маскою лисиці на обличчі. Це бал маскарад, тут кожен має образ. І вона сьогодні лисиця й неймовірно шикарній сукні насичено червоного кольору. Оголені плечі, але закриті рукави. Маленька підвіска на тонкій шиї, яку обрамляють неймовірно шикарні локони її волосся, браслет на руці, яка тримає... Кейтлін. Вона теж була сьогодні гарною. Сукня білого кольору, маленький виріз на сукні (ледь помітний, адже фасон закритий досить) й повністю відкриті руки. Маска на обличчі - якась лисиця. Тільки біла... Не бачив таких, потім спитаю про них... Схоже, це тваринка з їх світу...

Моя Рейна спускалася по сходах, наче лебідка по озеру. Пливла. Граціозно, плавно і я пішов до неї на зустріч, протягуючи руку дамі свого серця. Хатсон, а незабаром (конкретно через кілька годин) Беррімор, все більше й більше захоплювала мене. З кожним днем, я був впевнений - вона та сама. І от, Рена  посилилася у моєму серці. Назавжди. 

– Пані Хатсон, ви... Ви сьогодні неймовірно гарна, – шепочу їй на вушко, а потім звертаюся до Кейтлін. – Кейт, ти теж сьогодні дуже гарна. До речі, на тебе чекає Макс... Он він. Можеш йти до нього, він зачекався на тебе...

– Дякую, – здивованим поглядом шепоче вона й дивиться на Макса, наче на привида. – Макс...

Чесно кажучи, спочатку я не дуже довіряв тому Максу, бо мало знав цього хлопця, про якого... Про якого Кейт усі вуха нам забила. Кожен день, кожну мить вона згадувала його й під кінець неділі я вже не витримав... Попросив його прийти й потанцювати з Кейт (застерігаючи, звісно, наче справжній батько, якщо образити мою дівчинку - може попрощатися з нею), хоча він і так був запрошений. Його сім'я, вельмишановна у Меронії, вони мають власні поля, на яких вирощують пшеницю й інші зернові культури. Вони головні на ринку Меронії по пшениці, адже майже усі поля - це поля сім'ї Кроул.

– Кейт, ти така гарна, – зробив комплімент Макс їй і ми вирішили залишити дітей наодинці. Хай розважаються...

Макса я застеріг, тому переживати не буду точно. Думаю, він не настільки дурень, щоб злити батька своєї дівчини.

– Фран, а ти в нас сьогодні... Ворон? – питає вона в мене, оглядаючи мій костюм. Саме так. Ворон. Чорний піджак з лацканами, капелюх та маска з пір'я справжнього ворона... Ну добре, майже справжнього.  

– Так. А я бачу, що Вівіан Даррі постаралася на славу... Дуже цікава сукня... – покружляв свою кохану жінку й притягнув до себе, починаючи вести. Музика й так грала у весь час, але зараз мелодія змінилася на вальс, тому я вирішив запросити Рейну... Вона проти не була й почала танцювати, майже одразу повторюючи все за мною.

Вчора ми репетирували танці, як із Рейною, так із Кейт. Виявилося, що в нас досить схожі танці, але є кілька нюансів. Вони обидві не вміють танцювати. Тому... Весь вчорашній день ми провели у нашій бальній залі у маєтку танцюючи й вивчаючи рухи. Ось так...

Рейна Хатсон:

Неділя... Пройшла неділя і наші відносини стали ще тепліше. Хоча й часу ми за цю неділю провели не так багато, як би хотілося (роботу Франциска і мою), але я дуже рада що все йшло як треба. Квіти, цукерки, подарунки, поцілунки... Перший етап відносин, знаю, проходили, але він такий приємний! Стільки уваги, стільки приємних спогадів та сюрпризів. Дуже багато. 

Особливо, коли я останньою дізнаюся про Кейтлін, яка почала дуже часто бачитися (майже як зустрічатися) з Максом. Вона й так говорила дуже про нього багато, але... Зустрічатися. З хлопцем. Моя дівчинка така маленька ще! Які "зустрічі"?! Вона... Виросла... Трішки... І я не можу заборонити їй жити так, як вона хоче... Тому я була рада цій події, але я хвилююся за неї. Щоб отой Макс її не образив... А якщо образить, то йому буде боляче. Дуже боляче.

– Не дивитися так на Макса... А то подумають, що вбити хочеш чиюсь дитину. – прошепотів мені на вухо Фран і я повернулася у реальність. Що він сказав? Не дивитися на Макса? Що?..

– Що, я не дивлюся ні на кого... – кажу йому, а він лише сміється.

– Я бачу, Рейно... Не хвилюйся за Кейт, я застеріг хлопця, що якщо він образить нашу дівчинку... – Ворон, тобто Франциско в образі Ворона сьогодні посміхнувся мені.

– Йому буде повна ду... – додала я, але мене перебив звук бокала, по якому ввічливо стукали, закликаючи до чогось. О, схоже це Королева. Зал та усі навкруги затихли й повернулися до місця, звідки йшов звук. Трон та Королева Патрісія, яка велично сиділа на ньому.