31

Годину потому 

Рейна Хатсон:

– Так що сталося, Кейт? – я сиділа поряд зі своєю дочкою на диванчику у вільтальні. Біля мене Франциско, Себастіан щось готували на кухні з а Орест грався у своїй кімнаті. Все було... Тихо. Дуже тихо. Ніхто, окрім мене не вимовив за останні півгодини ані слова. Взагалі. – Що сталося в Академії і чому... – я на мить замовкла, не знаючи як сказати ті самі слова...

– Чому мене викликають туди, – додав замість мене їх Франциско. 

– Я... Я... Це все Веліас! Він пристав до мого прізвища, а потім і до мене після уроків... І... І Макс за мене заступився тоді... – Кейт задихаючись, перебігаючи з одного кінця історії на інший (спочатку про Макса, як вони познайомилися, потім про саму ситуацію) й дуже детально нам розповіла все. Ми... Були в шоку. Кожний. Сиділи в повній тиші й не могли повірити почутому...

– Я розберуся з Біскотті. Я знаю його батька, тому не переживай. Завтра все буде налагоджено, але раджу пропустити цей день... Щоб знов тебе, поки я розбираюся не чіплявся до тебе. – спокійним, навіть дуже говорив Беррімор, наче... Він дійсно все вирішить. Хоча мабуть, якщо він каже, так і буде. 

– Так завтра і так вихідний... – сказала Кейт. 

– Чого це?! Завтра п'ятниця, ще робочий день! А в тебе навчальний! – заперечив, наче справжній батько Франциско й схрестив руки на грудях, грізно подивившись на Кейтлін. Дівчинка вигнула одну брів й тактично висловила свою думку з цього приводу.

– Взагалі-то, сьогодні п'ятниця. Завтра вихідні у мене та усіх учнів... – резюмувала Кейт, а Франциско спочатку застиг на мить. Завмер і почав щось в голові рахувати. Бачила як він загинає пальці й щось шепоче собі під ніс...

– П'ятниця. Сьогодні. – рвано каже Фран і я киваю. П'ятниця, так. – От Темна, мені ж сьогодні треба дописати запрошення! Сьогодні останній день! – підрвався з місця чоловік й шалено подивися на нас з дочкою. – Так, я працювати. До ранку не турбувати. Ти, завтра тоді відпочивай, – наказав він подивившись на Кейтлін , – А ти... – задумався на мить він й сказав. – Теж відпочивай. В тебе теж завтра вихідний. – і підморгнув мені оком. Мені. Коли розвернуся й почав йти повз нас, а проходячи повз мене... Підморгнув! Мені! 

– Але ж... – хотіла заперечити я, бо сьогодні й так в мене вихідний був... І ще один завтра?! А що ж мені роботи... Я ж вчитель... 

Але Франциско вже пішов, залишивши нас з Кейтлін наодинці. У повній тиші...

– Рейно... – почала Кейт, хвилину потому. – А у вас з... Паном Беррімором є щось? – задала несподіване питання вона й я ікнула. 

От... Халепа. Я не хочу поки хтось знав про нас, хоча це Кейтлін і вона моя дочка... І я сама поки не розумію що в нас коїться... Чи дійсно все як воно є, чи це мені здається лише... Кохання... Наші почуття... Вони тільки зароджуються. Потрошку, хоча Франциско сподобався мені з першої миті нашого знайомства. Він добрий, розумний, кумедний, сильний й дуже талановитий маг. Мені з ним цікаво й я трішки (можливо) навіть кохаю його... Він піклується про нас, допомогає... Це все наче солодкий сон, який ось-ось закінчиться! Різко й боляче потім буде просинатися. Наче у безодню.

– Кейтлін, люба... – м'яко почала я і посміхнулася їй. – Як би тобі сказати... Пан Беррімор... Він дорослий чоловік, а я доросла жінка...

– Рейно, я доросла вже і все прекрасно розумію. Просто скажи, що ви зустрічаєтеся та спите один з одним і все! Не треба ховатися! Я ж бачу що ви подобається один одному й бачу ваші погляди... – від слів Кейт я почервоніла в мить. Мої щоки запалали й одразу відповіла дочці, різко вставши з дивана. Навіть, я б сказала, підірвавшись.

От же ж маленька... Все вона бачить! Навіть додумує те, чого немає поки... Не спимо ми... Та й взагалі, до цього ще йти і йти нам... Розвивати відносити, пізнавати один одного... До ліжка ще дуже й дуже рано...

– Якщо знаєш, то чого запитуєш! – може навіть різкувато відповіла їй та пішла до своєї кімнати швидким кроком. Було дуже пізно, треба вже лягати... Хоч я завтра вихідна, але тим не менш лягати занадто пізно це не дуже гарна ідея. Можуть буду проблеми зі здоров'ям.

– На добраніч, доню. – перед тим як вийти з кімнати відповіла їй я й дочекалася поки вона теж мені відповість.

– На добраніч, Рейно, – тихенько сказала дочка й я зі спокійною душею вже точно пішла до своєї кімнати. 

Який нескінченний день... Чесне слово... Добре, що він завершився...

Прийняв ванну та перевдягнувшись, я лягла у ліжко й швидко заснула. Це було... Навіть занадто швидко.

.........................

– Агов! Агов, тут хтось є? – кричу, наче у пустоту. Навколо мене пітьма. Під ногами пітьма, перед очима пітьма... Але потім, в мить, вона починає наче туман розсіюватися й перетворюється на коридор. Знайомий такий... І кімната, на двері якої я дивлюся теж знайома. Це кімната Пана Беррімора... Тобто Франциска. – Фран?.. – обережно я торкнулася привідкритої двері, але почула звуки поцілунків. Хтось... Активно цілувався.

Не зазирай... Не треба... Це погана ідея...

Намагалася пересилити себе й піти кудись в інше місце, у вільтальню, на кухню, але не змогла. Не змогла встояти й зазирнула у кімнату. Мої щелепа впали додолу, коли я побачила як Франциско цілує якусь світловолосу жінку... Вони лежали на ліжку й цілувалися, але тим не менш. Це була не я, а якась інша жінка. Навіть дівчина, якщо ретельніше придивитися.

Моє серце у цей момент зупинилося. Я перестала дихати й не знала що робити. Просто завмерла на місці й... Всередині мене щось надірвалося. Стало дуже боляче, дуже й я не знала як діяти! Що робити? Франциско, який мені дуже подобається цілується з якоюсь дівчиною... 

– Зрадник... – зі сльозами на очах прошепотіла я й кинулася геть звідси. Подалі від цього дому, подалі від цього зрадника!

Ненавиджу! Ненавиджу! Гори воно все пекельним полум'ям!