29

Франциско Беррімор:

– Ти усіх учителів свого сина лікуєш поцілунками? – з посмішкою та грайливим тоном спитала Рейна мене і я посміхнувся. Кумедна. Гарна. Приваблива. Спокуслива. І така... Моя. Моя вчителька для сина та моя жінка. Нікому не віддам її. Ні за які гроші світу... Ні, навіть не благайте.

– Ні, тільки таких вродливих та спокусливих... – кажу їй, а вона починає хіхікати. – Рейно, як ти себе почуваєш?

– Та наче трішки краще, – усміхається мені моя жінка і присідає на диванчику. Я притримую її, поки вона це робить та страхую на випадок, якщо впаде знов. Але наче непритомніти вона не збирається і тому мені на душі стає спокійніше. 

З нею все добре... Вона почувається краще, аніж під час переходу у портал. Це було... Трохи необачно нести її, краще б сама пішла... Але так було потрібно. Патрісія не любить чекати. Портал був... Необхідністю, але більше я не буду тягати через нього Рейну. Це... Була помилка. Велика. І я витратив багато сил на цю помилку не подумавши про наслідки. Магію можна встановити, трохи відпочивши, а от здоров'я ні. На жаль. Але більше цього не повториться. В наступний раз... Краще поплачуся я (хоча я вже частково це зробив), аніж моя кохана жінка своїм здоров'ям. 

– А що ти зробив, до речі? Цей поцілунок... – жінка трохи засмутилася й відвела погляд від мене, але продовжила говорити. – Ти мене вилікував їм? Своєю магією? Ти, виходить... Ще й лікар? Цілитель? А у вас маги діляться....

– Рейно, занадто багато питань. – трішки зупинив її, адже вона непогано так розігналася. Схоже, їй дійсно краще. Інакше... Вона б не ставила стільки питань, якби їй було погано... – Я потім все розповім. Тобі зараз... Треба зустрітися з Королевою Патрісією. Вона чекає і не любить коли запізнюються. Ходімо...

............................

Рейна Хатсон:

– Ваша Величність... Я дуже радий вас бачити у доброму стані й... У доброму настрої. – Франциско був сама обачність до Королеви, коли я увійшла до вітальні де вони вже перебували. Мене зустріли поглядом... Який натякав на те, що мені або повний кінець або це буде повний провал у цьому суспільстві. Якщо не сподобаєшся самій Королеві - капут. Повний. І прощавай безтурботне, квітуче та спокійне життя у цьому світі! 

Сама ж Королева Патрісія мала інший вигляд, аніж я її уявляла. Мені розповідали про жорстоку, злу тітку років за 40, але перед собою я побачила... Молоду, гарну і дуже привабливу жінку. Зовнішність була на усі 30. Підтягнуте, молоде обличчя з пухлими червоними, якщо не червоно-кривавими губами, гострими вилицями та тоненьким носиком. Великі очі кольору темного шоколаду й струнка, наче тростинка фігура. Вдягнена Королева Патрісія була у сукню жовтогарячого кольору з атасу по фігурі. Кілька спідниць лише, прості, але з усім тим скромний виріз. Груди в неї були... Що треба. Третій, не менше розмір  І першою думкою у мене було щодо сукні... А де корсет? Воно таке просте, наче домашнє... О, і волосся її було білим. Ну от... Білим. Не сивим, а реально білим, наче сніг... 

– Ваша Величність... – я присіла у реверансі та подивилася на... На Франциска. Не на неї, а той тим часом стояв поряд з нею й цілував їй руку. 

Це нормальна практика, Рейна. Заспокойся... Ти ж читала історичні романи! Там жінкам усім цілували ручки, а тут... Тут тебе бісить коли це роблять. Ну от бісить! Адже Королева гарна, приваблива... А ти тут майже ніхто, хоча тобі сьогодні зізналися у коханні! А ти... Ти теж відповіла взаємністю! І чого тобі тут рюмсаєш, а?!

– Я дуже рада нашому знайомству... – починаю я і Фран киває мені, кажучи щось на кшталт - "не зупиняйся, кажи щось, не мовчи". І я зрозуміла натяк... Продовжую тим часом говорити. – Мене звати Рейна Хатсон, я вчитель Ореста... Сина Пана Беррімора. Прибула сюди близько неділі тому. Дуже маю просити вибачення за те, що... Мене не представили раніше. Пан Беррімор... Був зайнятий і я теж. 

– Рейно, значить? – ЗНОВ цей погляд. Убивчий і небезпечний. – Приємно познайомитися з тобою... Багато чула про тебе, кажуть ти здалека до нас приїхала... А звідки точно? Може я була там і знаю це містечко?

– Ваша Величність... Рейна прибула з дуже маленького містечка, села, ви навіть і не чули про таке... Воно на сході Меронії, так Рейно? – Фран встиг перехопити у неї ініціативу й трішки допоміг мені за що... Я йому дуже вдячна та у боргу точно не залишуся 

– Так, на сході, – підтверджую інформацію я, – Ми... Моя сім'я не дуже заможна, але на навчання на вчителя вистачило. І тому... Я тут. Бо була вакансія на місце вчителя Ореста. 

– Подейкують, до речі Рейно, що ви маєте дочку... Це правда? – питає буденним тоном Королева й Фран вже як кілька хвилин відпустив її руку, а я злюся. Злюся, що він поряд з нею. 

А в неї багато вух... І очей... Про Кейт навіть якось дізналася... Стерво. Як є, ця жінка стерва. І як вона тільки править... звичайного стерва, заздрісна, занадто прямолінійна стерва.

– Так, це правда Ваша Величність, її звати Кейтлін. – посміхаюся, не соромлячись. А чого соромитися? Дочки? Вона наче рідна мені... Ми з нею не мало пройшли та не менше нас чекає попереду!

– Вона буде на Осінньому балу... Ви познайомитеся з нею там, зараз вона відпочиває. – Франциско знов врятував ситуацію, адже після моїх слів вираз обличчя Королеви трохи... Змінився. Це було не помітно, але я помітила як на її вилицях заграли жовна. Вона трималася з усіх сил, щоб не сказати зайвого. Я її не розумію... Вона дійсно зла і від неї прямо віє неприємною, озлобленою атмосферою. Це насамперед лякає мене, адже я не розумію чому вона така... Чого вона злиться? Що я їй зробила? Ми ж тільки познайомилися... – А загалом, Ваша Величність, ви сьогодні дійсно маєте пречудовий вигляд, навіть Себастіан підтвердить це. Себастіан? – до Вітальні зайшов Дворецький Пана Беррімора й чемно поцілував руку Королеві, починаючи говорити.

– Ваша Величність... Ви сьогодні маєте бездоганний вигляд. – Себастіан зробив крок назад і вклонився їй. Ще б ніжку поцілував їй...