28

Рейна Хатсон:

– Рейно... Я хочу тобі дещо сказати. – він повернув мене до себе, але на моєму обличчі був смуток та печаль. Схоже його одразу охопила паніка. – Рейно... Рейно, все добре? Що сталося? Ти в порядку? – питає він в мене та тримає мене за плечі.

А я плачу... Починаю плакати, гірко та голосно. Моя душа розривалася на частини, серце розкололося на тисячі шматків і все це через Беррімора. Він привів мене у це місце, біля цього водоспаду... Тут дуже гарно, неймовірно, але те що я побачила в озері – не піддається ніяким логікам та розумінню цього світу. 

Я бачила... Бачила кадри з нашого життя у тому світі, де я й народилася та жила усі ці роки. Свою квартиру, своїх батьків, але потім все почало чорніти. Стало вмить чорним і почали йти інші кадри. Один за одним. Де я стою біля вівтаря у весільній сукні поряд з Беррімором! Де ми граємося на задньому дворі з нашими дітьми, Кейт та Орестом, де ми спілкуємося у вітальні усі разом і під кінець я кудись біжу... У гарній сукні, у масці з балу втікаю, наче Попелюшка ... Що сталося у той момент? Невже щось погане?! Сподіваюся що ні...

– Що ти хотів мені сказати? – питаю, бо скоріше за усе він хотів сказати про почуття. Що я йому подобаюся... І це взаємно. Повністю і цілком. Але складно, бо будувати нові відносини та ще й у новому світі маючи дитину - складно. Хоча й дитина доросла вже, майже, але за нею все одно потрібен догляд. Гроші на навчання, на життя... 

– Що я кохаю тебе... – каже ті самі слова і моя душа починає розвиватися на частини. Серцебиття пришвидшується, у вухах стає гул, а губи так і хочуть сказати ту саму відповідь. – Кохаю Рейно і тепер, ти моя жінка. Моя кохана жінка. І я тепер тебе не відпущу ніколи.

– Фран... Я теж тебе... – і коли наші губи майже зустрілися, залишався один міліметр, бо Фран нахилився до мене, щось... Якийсь звук, наче цвірінькає з кишені Беррімора. Телефон? В цьому... Світі є телефон?!

Він тихенько вилаявся, вимовивши якесь невідоме слово для мене і дістав якесь дзеркало, а в ньому було відображено Ореста у якійсь димці. І Себастіана, і Кейт. Усіх. Типу телефон... Ага, зрозуміла. Це їх засіб зв'язку один з одним, але дозволити собі можуть лише багатії до яких відносяться як раз Беррімори, бо це магія. Артефакт.

– Що сталося? Сподіваюся... Щось важливе, ми трохи зайняті. На... Прогулянці... – незадоволено прогарчав Франциско. Мені була зрозуміла його незадоволеність, адже ми майже... В нас майже був поцілунок. Наш перший поцілунок, але його перервали!

– Сталося, ще і як! До нас без попередження приїхала Королева Патрісія, негайно повертайтеся у маєток! Вона хоче побачити Рейну, нову вчительку Ореста! – видає Себастіан, а потім додає, дивлячись на Кейт і це мені не подобається. – А ще, вас викликають в Академію. Де що сталося з Кейтлін та її одногрупниками та... Повертайтеся до маєтку! Будь ласка! Ви нам потрібні!

– Пане Беррімор... Я... Давайте спочатку розберемося з Королевою Патрісією, яка вже приїхала до маєтку, а потім вже з Академією! Вона почекає, там просто сталася... Одна невеличка та неприємна ситуація! Це почекає! – Кейтлін була дуже напружена. Казала рвано та швидко, навіть запиналася. Було важко уявити, щось з нею сталося... Кейт гарна дівчинка, порядна та дисциплінована (періодами), але сподіваюся, що все не так страшно, як я собі уявляю. Дуже сподіваюся.

– Добре, ми зараз будемо. – видихнув та закрив дзеркало Беррімор, поклавши його у кишеню, а потім перевів погляд на мене. – Рейно ти... – моє серце зупинилося у цей момент. Що він скаже далі? Що ми повертаємося? Але як?.. Ми їхали сюди десь годину, а тепер ще назад стільки ж... В мить точно не встигнемо опинитися у маєтку. – В тебе міцний шлунок? 

Тю, та це зовсім не те що я думала що він скаже... А на що він натякає? В сенсі міцний шлунок?..

– Ну, мабуть... А що ти хочеш? Як ми дістанемося до маєтку так швидко?

– Я маг, Рейно. Я вмію відкривати портали, але... Для цього потрібен або міцний шлунок, або... Або потім приводити тебе до тями. – застережливо каже Фран. Не заспокоїло. Портал. В мить. Маг. А я й забула про те, що він маг... І що тут ще залишилася магія. Вона є, але її мало. Дуже мало, дефіцит. – Закрий очі та зосередься на мені. Повністю на мені та думай... Про що приємне. Головне не про їжу! 

Франциско обережно взяв мене за руку й перед нами з'явився портал. В мить. В одну. Чортову. Мить. І крізь портал на нас, наче дзеркало дивилися Себастіан, моя Кейтлін та Орест. Усі троє. 

– Їжу? Але... – хотіла б я сказати, що непогано так зголодніла, але не встигла. Беррімор підняв мене на руки, наче принцесу! Й зробив крок прямісінько у портал! На одну мить в моїх очах все стемніло і мені стало зле. Я не думала про їжу, але... Хотілося блювати.

– Портали це зло... – вимовила я, прикриваючи рота, поки Беррімор обережно кладе мене на диванчик. Ми знаходилися у кімнаті Ореста, тут був невеликий диван, його велике ліжко й звісно, стіл за яким ми займалися уроками. Але зараз він пустував... Бо уроків нема сьогодні, тому Орест прибрав усі зошити, папери та книжки. – Більше ніколи... 

Це вам не фільми, де герої так легко проходять крізь портали! Мить і вони знаходяться де завгодно! Тут все інакше... В момент переходу, мене неймовірно почало нудити, голова закружляла і взагалі, я більше НІКОЛИ не буду користуватися порталами Беррімора! Ніколи!

– А я попереджав, Рейно, – Франциско погладив мене по голові, присівши поряд й почав говорити. – Може водички?.. Зараз все буде добре... Подивись на мене.

– Може не тре... – заперечила я, але Франциско був наполегливим. Дуже. І сам узяв мене за підборіддя й подивився в очі. А потім... Звернувся до решти. – Вийдіть на хвилинку.

– Хвала Світлій Богині... – видихнув Себастіан, побачивши мене та Франа. – Добре, ходімо Орест. – чоловік узяв за руку хлопчика, але той не хотів йти.

– Тату... З нею все буде добре? – почувся мені тоненький голос Ореста.