24

Кейтлін Уоттс:

Так, Кейт... Не хвилюйся! Тут усі такі як ти... Люди або трохи не люди... Все буде добре... В тебе є розклад, є зошити та ти обов'язково знайдеш потрібну аудиторію чи кабінет...

Заспокоювала я себе подібним методом, але виходило не дуже. Я все одно ДУЖЕ хвилювалася і тремтіла усім тілом. Навколо мене було багато людей, звіролюдей (як у фільмах і мультиках!), якихось демонів з рогами та дівчат з найрізноманітнішими кольорами волосся. Я зробила припущення, що це русалки, але ще досі не впевнена... О, і я бачила Перевертнів. Прямо на дворі, якийсь хлопчик одразу став вовком і кудись побіг. Сказати, що мене пробрав дуже сильний страх за своє життя - нічого не сказати.

Ну все... Мене сьогодні точно або з'їдять або затопчуть!

Друге належало до категорії тих звіролюдів, точніше давайте будемо правильно казати - звіродітей, які набагато вище за мене ростом, сильніше та можуть розчавити в одну мить. Затоптати. 

Хах, Американські або Канадські школи й поряд не стояли з Академією у якій тепер я буду навчатися... Там тебе не розчавлять, але будуть бити, ненавидіти та назвати притрушеним ботаном (паралельно кидаючи у сміттєвий бак), а тут тебе в ПРЯМОМУ сенсі розчавлять. І навіть не подивляться на що наступили...

....................

Минуло трохи часу як я ледве знайшла номер потрібної мені аудиторії та зайшла у неї. Вона була мала, схоже в нас зараз буде якась практика... Народу в ній було небагато. Відносно. Пара рудих близнюків людей, але з дивними жовтими очима (Перевертні), одна згорблена, світловолоса дівчинка щось писала у зошиті, ще один хлопець-звіролюд, а саме Лис (звіродитина) писав на дошці щось... І от, я підсіла до останньої дівчинки в аудиторії з дуже яскравим волоссям червоного кольору. 

– Привіт, – ввічливо, нічого не кажучи зайвого сказала я їй, але та повернулася до мене і....

– Тут взагалі-то зайнято. Пошукай собі інше місце. – скривилася вона й відвернулася від мене. Я зрозуміла про що вона і сіла за вільну парту позаду аудиторії. 

Мда... Перший день і вже перші проблеми... 

– Привіт, я Макс! – до мене повернувся з парти попереду моєї якийсь хлопець. На вигляд, гарний, доглянутий та привітний. Але Ланцел теж гарний, хоч і трохи дивний... Світле, коротке волосся, блакитні очі та жодного сліду звіролюда... Він людина, звичайна як і я! – Не звертай на Тріссі, вона завжди така... Хоч познайомлю зараз тебе з усіма? Дивись... Це Тріссі, вона русалка і вони завжди такі. Самі собі на розумі. А це Чарлі - вона людина як і ми, але просто не любить знаходитися серед натовпу. Одиначка, тому до неї підсаджуватися теж не раджу, якщо не бажаєш отримати кілька "приємних" компліментів у свою адресу...О, а це мої друзі - Ілай та Елай! Хлопці, привітайтеся з... До речі, як тебе звати?

– Кейт. – коротко відповіла я, адже мені здавалося... Що я нікому не сподобаюся і взагалі, день буде не дуже, але... – Приємно познайомитися, Макс.

– І мені... – посміхнувся Макс і хотів би щось ще додати, але не встиг. До нас підійшов той самий звіролюд Лис, який писав щось на дошці.

– Приємно познайомитися міс Беррімор, не думав що Пан Беррімор має таку гарну дочку... – Лис підійшов до моєї парти та узявши мене за руку, обережно поцілував її. Я була у шоку... Моє серце точно скоро вистрибне з грудей, або швидше я втрачу свідомість... –  Ніколи не чув про вас, але сподіваюся, що буду чути вас та бачити тут кожного дня. Мене звати Веліас Біскотті, але для вас я просто - Ваш покірний слуга Ве...

– Йди геть, Вел! Не бачиш, дівчинка налякана! Це ж її перший день, вона розгублена... – швидко випровадив його Макс, тим самим "врятувавши" мене від Лиса... Хоча він приємний хлопець, хоч і звіродитина. Милий, зробив комплімент...

Але щось мені підказує, що помилкою було підписувати мене в документах і на формі (вишите ім'я та прізвище) - Беррімор. Бо реєстрував мене саме він, назвавшись моїм татом... Жінка яка усім цим займалася була дуже здивована, але зробила як просимо Пан Беррімор. Чоловік (хоч і маг) він і не поганий, таємний місцями, добрий (адже чому б він оплатив мені Академію? І дозволив моїй мамі працювати на нього як вчителя для його сина!), але щось у нього там з моєю... Приємною мамою намічається.... Треба пильніше дивитися за нею, щоб не накоїла дурниць. Вона хоч і прийомна мені мати, але... Мама. І я за неї дуже хвилююся. Як рідна стала... За мною у цей світ пішла... І не кине мене ніколи. Тож і я зроблю все, для того, щоб вона була в безпеці. 

Мамо... Тату... Вибачте, що називаю Рейну мамою... Не сердься, будь ласка... Ти в мене єдина, але тебе вже немає... А вона тут, поряд. Вибач, люблю тебе!

– Та нічого, Макс, все добре... Він же ж нічого такого не сказав... – вирішила заспокоїти Макса, але той не хотів чомусь відставати. Але і в бійку не ліз...

– Не сказав. Поки. Але ти будь обережною та тримайся від нього якомога далі... Він лис, хитрий та заздрісний. Будь обережною, Кейт. – Макс узяв мене за руки та подивився мені в очі. Я... Я вперше відчувала щось подібне. Це не як з Ланцелом, то було інше... Мабуть... А тут, він реально захищав мене. Застерігав. 

– Добре... – кивнула я, але мало сподівалася на подібне. Що все буде так, як він бажає. Що навчальний рік пройде без пригод... А там буде як буде. Пригоди чи ні, але мене чекає все нове. Нова Академія - школа (у яку поступати чи ні, мене не питали), нові друзі (яких я не дуже бажаю через свій сумний досвід у минулому житті), знання (які отримаю НЕ залюбки)... Все нове...