21

Рейна Хатсон:

– То ви мати та дочка? – уточнює в котре Пан Беррімор, тобто Фран... Або все-таки Пан. Дивлячись на його реакцію. Трохи незадоволений. 

Ну звісно, дурепо! Ти його обманула... Вперше. Він тобі довірився, а ти його обманула. І тепер будеш вигрібати ці наслідки сама... Двічі дурепо!

– Так... Але вона мені не рідна, хоча я вважаю її рідною. – кажу це з гордістю та викликом в очах та дивлюся на Франци... Пана. Мені все одно як він відреагує на це, адже я не покину Кейтлін. Не зараз це точно, коли ми так далеко від дому...

У кімнаті знаходилися троє. Я, Пан та Кейт. Кейт сиділа поряд зі мною та мовчала. А ми розмовляли... Наша розмова тривала вже близько пів години. Але відчувалося з усією цією напругою наче години 2.

– Не рідна... Але ти вважаєш її рідною... Цікава історія. Що ще ви від мене приховуєте? – питає Пан... Чи Фран, як його краще тепер називати. Адже ситуація між нами ЗНОВ змінилася. Вкотре...

– Більше... – я подивилася на Кейтлін, а вона на мене й ми обидві видихнули. – Ми з іншого світу.... Я збрехала вам... І мені не соромно, адже це наша ж безпека. Але ви нікому не скажете, так Пане? – і знов дивлюся в ці блакитні очі повні холоду та невеликого здивування. Спочатку Пан застиг. Завмер на мить, але потім...

– З іншого світу... Цікаво... – неголосно почав він. – Це дуже важлива таємниця і я звісно, збережу її. Але і вас тоді попрошу не розповідати про те... Що ви знаєте, Рейно. Домовилися? – Пан... Фран блимнув мені оком. 

– Про що ти знаєш Рейно? – ми вже кілька днів перейшли на "ти" з Кейт, але мамою... Вона назвала мене вперше. Це дуже дивні відчуття... У той момент коли я почула слово "мама" від Кейт, мене переповнювала гордість, щастя, але водночас я хвилювалася щодо реакції Пана... Як він відреагує на це. Але слава Богу він виявився адекватним і все зрозумів. І навіть факт що ми з іншого світу. 

Але дивлячись на нього, здається, нас чекає ще одна розмова. Після того як він відішле Кейт працювати чи... Чи просто попросить вийти її.

– Потім поговоримо, Кейт... – неголосно шепочу їй.

– Тоді домовилися. Ви збережете мій секрет, а я ваш. І так, Кейт. Тоді тобі більше не потрібно працювати Покоївкою. Можеш просто жити тут, адже зарплатні Рейни вистачить на вас обох з головою. Просто живи та... Ти ж ще школярка, так? – уточнює у неї Пан і Кейт киває. – Тоді... Можу я запропонувати тобі піти в Академію Війдена? Вона для усіх і думаю, раз ти у своєму світі ще школярка то тобі потрібне навчання... Ви згодні зі  мною Рейно? – і дивиться на мене з посмішкою.

– Академія? Школа? Навчання? – незадоволено подивилася на мене Кейт, а потім і на Пана. – Знов? Ні-і... – на останньому слові дочка скривилася наче з'їла щось кисле.

От... Фран. Ну ти даєш... Мою дочку і в Академію... А де я кошти візьму?! Не безоплатна вона ж...

– Пане... Це дуже щиро з вашого боку, але... Ми тільки почали тут жити та в нас немає зайвих коштів... – почала ввічливо та посміхаючись говорити я. – Тому ви дуже вдячні вам, але з Академією трохи почекаємо...

– Моїм коштом, Рейно. – каже Пан і я перебиваю. – Це буде моя подяка за таємницю...

– Я не згодна Фран! – кажу це і встаю зі свого місця, обпираючись на стіл руками. – Це занадто, я ж потім не розрахуюся з тобою навіть до кінця життя!

– А мене хтось хоче взагалі запитати?! Чи хочу взагалі Я вчитися там?! – подала голос Кейт. Незадоволений і навіть трохи злий. 

– Ні! – наголосили ми з Франом в один голос і подивилися на Кейт. Вона виглядала розлюченою, як я нещодавно.

– Господи, які ж ви нестерпні! Ви дійсно варті один одного! – забурчала Кейт, направляючи до виходу. Встала зі стільця і через мить, було чутно як у повній тиші гримнули двері. Дуже голосно.

– Кейт... – неголосно видихнула після того, як вона пішла, а потім перевела погляд з дверей на Франциска. Пана Беррімора. – Це все через вас! – і вказую вказівним пальцем на чоловіка.

– Мене? Я тут ні до чого.... – як ні в чому не бувало зізнався Фран. – Я лише запропонував Академію, адже вона ходила до навчального закладу і я так зрозумів що не завершила його...

– Не завершила. – підтвердила я. – Але якби ви не попробували безоплатне навчання, з ваш рахунок, то нічого з цього тут би не було. Повірте! 

– Ах я в цьому винен?! – Фран різко встав зі свого стільця та почав потроху підходити до мене. У цей момент моє серце пішло до п'ят... Хоча чого пішло? Полетіло вниз до п'ят почавши гучно стукати у моїй грудній клітині. – А якби одна гарненька жіночка не приховала ДУЖЕ важливу від мене річ... Що в неї є дочка і не приховувала від мене збрехавши другу не менш важливу таємницю то... Може усього цього б не було! 

– У мене були на то причини! – продовжила сперечатися та потроху відступати. А Франциско Беррімор наступав на мене швидше й швидше. До поки я спиною не відчула зачинені двері та міцне тіло Пана перед собою. Його лице було дуже близько від мого я відчувала його дихання та стукіт серця. Руки знов самі собою опинилися на моїй талії... Вдруге за сьогоднішній день. Серце в нього билося швидко навіть дуже. 

Він теж переживає... Хвилюється!

Але до поки до мене дійшли ця проста істина, його губи були на моїй скроні й ніжно торкнулися її.

– Не треба ніяких причин, Рейно... Просто довірся мені... – почав шепотіти мені на вушко Фран і моє тіло покрилося мурахами. – Кейтлін буде дуже добре в Академії... Я в ній навчався. Там найкращі вчителі, але якщо ти все-таки бажаєш виплатити борг за Академію...

Дідько... В нього такий голос... З хрипотцою... Я й не знаю що сказати йому...

– Бажаю! – все-таки видала я, хоча й в моїй голові пусто. У такі моменти... Коли Пан поряд, а це вже не в перше, то я взагалі забуваю про все навколо. Про те, що це інший світ. Про те, що ми пережили та головне, про кохання... Яке не хочу. Бо якщо закохаюся, то вже не зможу повернутися назад. Тут буде мій дім. Але схоже... Він вже тут. У цьому світі, адже з кожним поглядом Франциска на мене, з кожним його дотиком, відчуваю що потроху закохуюся... І зупинити це не можливо...