20

Ранок наступного дня

Рейна Хатсон:

– Як звільнили?! Мене? За що?! – якнайстрашніші слова я почула від Арінет. Не Пана, який у той самий момент був вдома і знов працював над якимись документами. Його проханням на сьогодні було не турбувати, як вчора, але... Я потурбую його. І мені буде абсолютно не жаль його.

Ще і як потурбую... І вб'ю, за те, що позбавив мене найголовнішого. Нашої роботи, яка годувала нас.

– Я зрозуміла вас, Арінет... Дякую за все... – з кам'яним обличчям сказала я й направилася до кабінету Пана. Нас чекала дуже цікава розмова. І байдуже, що він там зараз робить...

– Який ти все-таки козел, Пан... – проциділа крізь зуби я, піднімаючись по сходах й намагаючись стримати себе в руках. Дуже намагаючись. Адже я була водночас зла, збентежена й морально вбита. Моє серце зупинилося у момент слів Арінет, які я чула наче здалека... Шумом. Але я витримаю все. Заради Кейтлін. Заради себе. Заради нас та нашого майбутнього. – Ну ти зараз у мене отримаєш по повній програмі... Ну чекай...

Я не хотіла злитися. Але злилася. І не просто... А була в дуже сильному гніві та в моїй душі палав вогонь зла яке я хотіла на кого вилити. Ніколи не була такою злою, як зараз. Ніколи. 

Тим самим ранком, але трохи раніше

Франциско Беррімор:

– Пане... А ви впевнені? А чи не сприйме вона ці слова занадто близько до серця? – Арінет трохи схвильовано дихала та дивилася на мене, а я був на сьомому небі від щастя. Сьогодні нарешті настав той самий день, коли в Ореста офіційно буде вчитель. І не аби який... А досить приємний, кваліфікований та милий. 

Сьогодні я прокинувся з думкою про те, що треба звільнити Рейну. І як це правильно зробити... Я не знав. Тому довірив це зробити Арінет і щоб вона це сказала. А я тим часом буду чекати на Рейну, яка буде трохи збентежена (або розлючена, один з варіантів) у себе в кабінеті й захоче побалакати... От там я її й перехоплю, вимагаючи зізнатися у всіх своїх секретах. Абсолютно в усіх.

– Ні, що ти... Вона досить сильна дівчина... – я звісно трохи піклувався про неї та про її психологічний стан... Але водночас, дивлячись на Рейну, бачив яка вона сильна, вольова та незалежна. Намагається зробити все для сестри та неї самої. Для них. І я нею дуже захоплююся. Здається, з кожним днем... З кожною хвилиною, проведеною поряд з нею (а їх можна порахувати на пальцях однієї руки), все більше і більше... – Все буде добре, Арінет. Просто перекажи їй це, а потім йди по своїх справах... Дякую. 

....................

Двері в мій кабінет не просто різко відчинилися... На мить, мені здалося вони злетять з петлів. І в кімнату влетіла розлючена (але водночас до Демонів приваблива!) Рейна. Один її вигляд кричав про те, що вона зла на мене... Ці нахмурені брови, цей погляд та стиснуті у кулаках руки. Все видавало в ній злість та незадоволеність.

Ну звісно, Бовдуре, вона буде злитися на тебе... Ти ж її звільнив. І причому часу від її зачислення у мій штат пройшло не так багато...

– Франциско Беррімор я вас ненавиджу! – голосно почала Рейна і підійшла до мого стола, за яким я сидів за паперами (темний би їх побрав!) та вдарила по столу зі всієї сили... Ну, це вона так думала. А на ділі... – А-а-ай... Боляче! З чого, дідько вони зроблені?! Клятий стіл... Мої руки...

Так, вона вдарилася об стіл і почала скиглити. З великого дуба. Який зламати не так просто... Він міцний, наче камінь, але мінус його в тому, що при першому контакті з водою, воно стає м'яким. Тому я ніколи за роботою не їм та не п'ю. 

– Рейно, ну що ж ви так... – я встав із-за столу, зачинивши своєю магією (найпростішою її формою) та підійшов до Рейни. Обережно узяв її за руки та підійняв з колін, на які вона обперлася. – Це ж великий дуб... Він дуже міцний, наче камінь... Невже по кольору не зрозуміло?.. Обережніше потрібно бути... – мої руки були більше за її та коли наші руки доторкнулися один до одного, Рейна на мить завмерла. А разом з нею і я. Застигла наче... Наче щось трапилося. Я захвилювався, чи не поранила вона випадково ще щось... І тому, не забувши про руки які щойно були поранені (ненавмисно), з моїх рук почав струмитися холод. Біль, який відчувала Рейна, повинен був сходити по трохи. – Вам краще?

– Ви маг... – прошепотіла Рейна піднімаючи погляд своїх темних очей на мене. – Ви маг! – сказала вона вже чітко й голосно, наче не вірячи самій собі. 

Я думав вона ще з першої зустрічі здогадалася... Яка ж вона дивна... І не менш кумедна.

– Я маг. – спокійно підтвердив свої слова я. Маг. Хоча й магія зникає потроху з цього світу, але маги все ще є. Їх набагато, але вони є. І сім'ї магів є, хоча їх і не багато... 

До речі, а чого вона так здивувалася? Ніколи магів не бачила?.. Чи... Чи мої здогадки щодо іншого світу підтвердилися і вона дійсно Потраплянка?!

– А ви Потраплянка? – питаю не думаючи й дивлюся на реакцію. Але Рейна не видала себе. Замотала головою та посміхнулася. 

– Ні, що ви... Просто здалека. – знизала плечима. Шкода... Шкода, а я думав що дійсно познайомився з Потраплянкою... – І до речі... Це за моє звільнення! – після цих слів, неочікувано, рука Рейни опинилася на моїй щоці. Звук удару був дуже гучний, занадто навіть, у повній тиші, яка настала... – Ви козел! Я вас ненавиджу! Ненавиджу! Спочатку дали роботу, потім відібрали... Наче іграшку! Думаєте просто пограєтеся, а потім викинете мене наче... Наче непотріб?! Ви так думали?! Так не буде! Ви так просто від мене не позбавитеся! Це, я вам обіцяю гарантовано!

Що? Що вона меле... Які іграшки? Який непотріб? Ох, Рейно... Невже ти подумала що я дійсно збираюся звільнити тебе...

Реакція була очікуваною, але не до кінця... Я прорахувався. По повній програмі. З реакцією, з ситуацією... Яка для неї була неясною. 

– Рейно, Рейно... Заспокойся, нікого я не звільнятиму. Ні тебе, ні твою сестру... Заспокойся... – я перейшов на "ти", не просто так. А що б було простіше пояснити... Це дивні відчуття, коли когось, окрім сина називаєш на "ти". Бо в нашому суспільстві лише "ви" і ніяк інакше... – Все добре... Я звільнив тебе лише з посади Покоївки та перевів на посаду Вчителя. Ти будеш вчити Ореста... Я бачив як ви вчилися і ти ідеальний кандидат на цю роль... Ти паче, ти і є учитель... Тепер в тебе буде вище зарплатня, інша форма та інші обов'язки...