19

4 дні потому

Франциско Беррімор:

Минула вже майже неділя з того моменту, як я влаштував до себе на роботу Рейну Хатсон та її сестру Кейтлін. Перші два дні, були досить важкими для нас  Рейною. Вона ознайомлювалася з маєтком, знайомилася з його жителями, серед яких був і я та мій син Ореста, якому... Схоже, дуже сподобалася Рейна. Він дуже багато про неї балакав і мені в якийсь момент здалося, що вони стали ближче аніж потрібно було... Друзями... Більше ніж знайомими або взагалі Паном та покоївкою. І це мене напружувало. Трішки... І я кілька разів бачив їх разом. Ореста та Рейну. То зранку на кухні, то ввечері, майже перед сном. Але то було так, швидкоплинно... Одна секунда й вони розходилися по своїх справах. Я хотів би, щоб вона здружилася з Орестом. Але все вийшло так швидко... Я й забув про учителя, якого хотів найняти. Хоча об'ява вже була в газетах, але поки ніхто не приходив записуватися через мого помічника на співбесіди. Жодна жінка. І це... Турбувало мене. А час йшов...

Щодо сестри Рейни - Кейтлін, ото на другий день сталася одна дивна ситуація... Я й не знаю як це коментувати. Себастіан розповів мені про Кейтлін, яка начебто звабила його "дорогоцінного племінника" і яких він застукав у саду на задньому подвір'ї. Але я не вирішив йому вірити, поки сам не спитаю Рейну або її сестру особисто. Не правильно робити висновки, почувши голос лише з однієї сторони ситуації. Себастіану я звісно довіряю, але ніколи не роблю поспішні висновки не почувши інші голоси та сторони. Наприклад, як в цій ситуації, голоси звинувачених Ланцела та Кейт.

І ці всі чотири дні я майже не був вдома... Працював, їздив до замку з самого ранку до вечора до Патрісії як просила бути мене майже на усіх важливих заходах. Мою особистість, хоча... Складно назвати перемовини справжнім "заходом". Перемовини з ельфами щодо постачання нам їх матеріалу для реставрації наших будівель у місті. Сировина, якої в нас немає. Щось схоже на глину, але вона набагато дешевше... І ми домовилися, що постачання будеш. Ці перемовини тривали кілька днів і після цього були гноми. Перемовини затягнулися на як раз наступні 3 дні, адже була проблема. Вони хотіли мати доступ та повне право копати наші шахти, які закинуті в нас на заході дуже багато років.... Вирішили попросити Її Величність Королеву Патрісію особисто розпоряджатися шахтами. Її Величність спочатку не дуже хотіла дозволяти... Не довіряла їм. Але ми домовилися, що прибуток з тих шахт будемо ділити 30 на 70 в їх користь. Вони нікому не належали, ми передивилися на наступний день по документах і тому вирішили зробити компроміс. Відсоток від продажу руди та всього того, що вони там знайдуть. І казна буде поповнюватися, і вони отримають те що хочуть. Ті шахти та повний до них доступ.

– Дякую вам Ваша Величність за довіру... Ми дуже вам вдячні... – тьох денні перемовини які виснажили не тільки нас, а й самих гостів завершилися навіть сьогодні раніше. Вони пішли відпочивати до своїх покоїв, щоб зранку відправитися додому. І тому, я повернувся досить рано до свого маєтку. Дуже стомлений, я йшов до своєї кімнати розраховуючи на те, що одразу лягу у ліжко й засну, але... З іншої сторони коридора, а саме у кімнаті сина почулися голоси. Кілька... Один я впізнав точно. Орест щось питав у когось, а інший...

– Ні-ні... Для того, щоб вирішити саме цю вправу потрібно це поділити на це та потім, другою дією додати це... Зрозумів? – почувся мені тоненький голос Рейни, коли я підійшов ближче. Двері були наполовину відкриті і я сам не знав, що роблю... Чому підслуховую... 

– Так! Це на це й додати це... Зараз спробую вирішити... – Орест був в гарному настрої. Активно питав щось, а жінка, як дивує мене з кожним днем (сьогодні схоже, особливий день) спокійно відповідала та пояснювала йому. Наче...Справжній вчитель. Справжня учителька. 

Рейна Хатсон... Ах ти ж маленька Обманниця... Але чому ти збрехала мені? Така таємнича... Чому не захотіла одразу стати вчителем Ореста? Хоча могла це зробити? І хто для тебе все-таки Кейтлін? Чи дійсно сестра? Розберемося... З усім розберемося. Обов'язково. 

І поговоримо з тобою ввечері, а поки... 

– Мені треба відпочити. – видихнув я, повертаючись до себе у кімнату. Втомлений, але водночас... Щасливий. Щасливий, що я нарешті знайшов те що шукав. Ту, що шукав... Вчительку для Ореста, яка подобається не тільки йому, але й мені. Хоча на останнє, я не розраховував. Абсолютно. 

Симпатія... Така дивна штука. Як і кохання. Непідвладне ані часу, ані відстані. Тому якщо закохуватися вже в моєму віці, то один раз і назавжди. І якщо Рейна та сама, то я вбережу її за будь-яку ціну.  

Пізно ввечері 

Рейна Хатсон:

– Ти щось будеш їсти? Я принесла нам вечерю... Арінет казала, що ти якась сумна сьогодні... – я зайшла в кімнату Кейтлін (вона впустила мене) з повним тацею їжі. Там були відбивні з якоїсь дикої птиці, гарнір, салатики.... Повноцінна вечеря. І я все це обережно поставила на стіл Кейтлін, де було зовсім пусто. – І не вечеряла взагалі... Кейтлін? Все добре? 

– Так... Так, добре... Знаєш, а я не голодна. Взагалі. – Дочка посміхнулася мені, а я знала. Знала що щось не так і її щось бентежить. В неї не просто написано це на обличчі, а і її поведінка це доводить. – Тому... Дарма ви це все принесли, я не хочу їсти... Дякую за турботу, але...

– Треба поїсти, Кейт... Ти ж не їла нічого ввечері, а вже близько опівночі. – мені не сподобалося, як Кейт мені відповідає. Її щось турбує і треба дізнатися що саме, адже вона моя дочка... І мене турбує її стан. Голодує, ходить як у воду опущена... Щось сталося і я це виясню. – Кейт, люба... Скажи мені, що сталося? В тебе все добре?

Кейтлін на мить завмерла й подивилася на мене таким поглядом... Від якого у будь-якої матері завмирає серце і світ навколо. От і у мене так. 

– Рейно... Я... – тихенько почала говорити Кейт. – Себастіан... Він заборонив мені бачитися з Ланцелом! – видала на одному диханні дівчина і продовжила швидко говорити, наче від цього залежить її доля. – І сказав, що... Якщо побачить мене з ним поряд, то звільнить його. Не мене. Його. Хоч Ланцел і дивний... Але він кумедний, приємний хлопець і... І здається, він мені навіть трохи сподобався...