12

Франциско Беррімор:

– Стійте, Пане! Ви дали зайвий 1 золотий! – Пані, імені якої я ще й досі не дізнався (потім якось спитаю її), обережно схопила мене за рукав мого піджака. Я зупинився й обернувся до неї. 

– Я знаю. – кажу їй посміхаючись. – Це ваші чайові, Пані. За... Вашу сміливість. Не кожен наважиться ввечорі йти одною кудись... Це заслуговує на 1 золотий як мінімум. 

І все-таки я не помилився щодо свого вибору. З неї вийде гарна та приємна оку покоївка. Хоча й зазвичай будь-яка прислуга повинна бути навпаки, непомітною, сірою тінню хазяїнів... І так було завжди. І є. А не яскравими душею та світлим серцем, як ця Пані. Вона підкорила моє серце ще зранку, в нашу першу зустріч, а зараз, я впевнився. Що вона ідеально підходить для роботи покоївки. Мій штат вже кілька років як укомплектовано, але... Це буде виключення. Велике й можливо з деякими наслідками, але вона буде в мене працювати. Чого б це мені не коштувало...

Шкода, лише одне. Що вона не учитель. Якби вона мала диплом вчителя то я б тоді без роздумів найняв її як вчителя, замість тої що сьогодні тільки пішла.

Але. І такий початок непоганий. Для неї, невеликий старт в житті. 

Цікаво, скільки їй років? Більше ніж 18 це точно....

– О... О, дякую. – киває вона та знов це робить. Кніксен. Ні, в моєму домі такого не буде. Це... Правильно для усіх, але мені не подобається коли так роблять. Відчуваю себе не у своєму світі. – Я тільки... Хотіла ще сказати, що...  – Пані замовчала на деякий час дивлячись на мене знизу вверх. Вона стояла близько, але я зробив крок вперед та посміхнувся. Хотів подивитися на її реакцію. І вона... Перевершила усе можливе й не можливе.

– Що ви хотіли сказати? – питаю я й трохи нахиляюся до неї. Пані починає червоніти та ще більше витріщається на мене. Я захваті від її реакції.

– Що... Що дуже рада можливості працювати з вами. Дякую за все! – випалює на одному диханні. Мені становиться смішно, адже виявляється, ця Пані дуже кумедна... І на усі мої дивні витівки дивно реагує. Червоніє, багато дякує та дивиться на мене. Багато дивиться. І як... Очима-блюдцями. Темними, наче сама безодня.

– Будь ласка, Пані... Як ваше ім'я? Щоб я попередив свого Дворецького, що ви завтра завітаєте до нас. – контрольне питання. Я хотів дізнатися її ім'я і я це зроблю...

– Рейна. – видають одним шепотом губи цієї дівчини, а моє серце починає швидко битися. – А вас як я розумію Франциско... 

Яке незвичне ім'я! Вперше таке чую... І гарне. Воно їй ідеально підходить. Будь-яке інше взагалі б було не те...

– Чи краще вас називати - Пане Беррімор? – і ця.... Неймовірно приваблива і водночас трохи дратівлива дівчина робить кніксен, а мені зриває дах.

Все. Це була остання крапля мого янгольського терпіння!

Я ставлю кошик з їжею на землю, кладу свої руки їй на талію та тягну до себе. Ми опиняємося максимально близько один до одного. Її обличчя майже навпроти мого. Моє серце все ще продовжує шалено битися, але я не видаю свій стан. Ховаю під холодним виразом обличчя та таким самим тоном. Для мене це дуже просто, адже я холодний з іншими майже завжди. Лише іноді, як сьогодні дозволяю собі трохи розслабитися та жартувати. Наприклад, з Орестом. Адже він мій син і я не можу бути занадто холодним з ним... Я єдиний хто в нього залишився. Не можна віддалятися від нього в такі скрутні часи як зараз. 

– Ніколи. – в моєму голосі чутно стальні нотки. – Ніколи, запам'ятайте Рейно. Не робіть кніксен в моєму домі. Бо тоді нам доведеться попрощатися один з одним у найкоротші строки. – брешу й не блимаю оком. Звісно, я НЕ вижину її. Ні. Просто буду лякати, якщо вона не зрозуміє це з першого разу.

Але я  думаю з цим більше проблем не виявиться. Вона доволі розумна дівчинка й з першого разу зрозуміє, що моє попередження було чітким. І більше так не буде робити... А якщо й буде, то лише в жарт. Але тоді будемо дивитися по ситуації...

– В... Вибачте Пане... – її голос тоненький-тоненький, а очі такі темні-темні. І дивляться прямо на мене. Зблизька, її світла шкіра здається при світі ліхтарів ще світліше. Білою наче привид. І талія в неї, занадто тонка. Вона мало їсть? Чи просто така статура в неї?

Хоча, про це завтра попіклуються наші кухарі. Їжі буде вдосталь, буде тепле ліжко та приємні сусідки. Мій штат покоївок, кухарів, лакеїв дуже дружній. Сподіваюся, їй в моєму маєтку сподобається....

Хоча про це мені зараз рано думати. Я ще не побачив її у ділі. Але вона все-таки не схожа на ліниву чи навпаки дівчину яка женеться за моїм статусом. Рейна взагалі не знала хто я такий до поки не зрозуміла, що замовлення як я забрав в неї було для мене та Круштеля.....

– Гарного вечора, Пані Рейно. Чекаю завтра вас у своєму маєтку в назначений час. – я нахилився, забрав кошик та пішов до Круштеля. На нас чекала вечеря, а потім треба буде їхати додому до Ореста. Сподіваюся, покоївки вклали його спати.

Рейна Хатсон:

– І вам.... Гарного вечора. – я дивилася в слід Пану Беррімору і не зрозуміла як могла так вчинити. Погано. Гірше не може бути, адже я не наважилася все-таки сказати йому про Кейтлін... Що в мене є дочка. І я без неї нікуди. Промовчала й видала якусь нісенітницю.

– Все, тепер мені точно кінець!!! – я схопилася за голову та неголосно завила. Це був повний провал.... У повному обсязі й опинилася в повній дупі. Великій такій...

І що мені робити, гадки не маю! Як сказати про Кейт? Що я без неї нікуди... Як він відреагує? Чи не вижене мене?..

– Так, заспокойся Рейно. Заспокойся. Все буде добре.. Ніхто тебе не вижене. Ти отримаєш цю роботу. – моє серце у момент... І зараз. І особливо коли Пан Франциско схопив мене та притягнув до себе... Я думала моє серце вирветься з грудей, а я сама втрачу свідомість. Одразу. У ту саму мить.