Глава 11

Дні минали якось хутко. Назар, хоч і мав поїхати через тиждень, однак був змушеним залишитися, бо справи на його роботі йшли не так, як він собі планував. Але тепер, чесно кажучи, я була навіть рада цьому. Ми гарно ладнали, то ж я вже почувалася значно спокійніше і впевненіше. Та водночас нікуди не ділися дивні та незручні моменти.

Сьогодні я прокинулася навмисно раніше, щоб першою зайняти ванну. Назар зазвичай випереджав мене, але ж він їздив на роботу на авто, а я добиралася маршруткою, тож мені потрібно швидше.

Та весь мій геніальний план накрився мідним тазом, бо в ванній кімнаті вже хлюпалася Таїсія Василівна. І куди, питається, поспішала невгамовна бабуся з самого ранку?

— Хто рано встає, тому Бог дає, — мудро зауважила вона, весело всміхнувшись, коли нарешті звільнила мені вбиральню. 

Поки перечекала її, вже прокинувся Назар, однак все одно вмудрилася вбігти в кімнату просто перед його носом.

— Анжеліко, я на роботу поспішаю! — обурено заявив він у закриті перед його носом двері.

— Всі претензії до твоєї тьоті! — вигукнула я і швидко забігла в душову кабінку. До слова, була тут ще й ванна і чисто технічно митися вдвох було б можна, але я не збиралася цього робити.

— То впусти мене в ванну! Я не дивитимуся на тебе! Запізнююся дуже, — запропонував негідник.

— Ага, ще не вистачало! — хмикнула я про себе, намилюючи тіло ароматним лосьйоном. 

— Не чую тебе! Вода шумить! Я швидко! — вигукнула хлопцеві і задоволено продовжила свою справу.

Авжеж, сушити волосся вже вирішила в своїй кімнаті, та й одягатися теж, тому, замотавшись у великий банний рушник, винирнула з кімнати, сподіваючись, що Назар пішов на кухню або повернувся до себе і я встигну пробігти в свою спальню.

Але ж, як на зло, юнак чергував під дверима, клацаючи щось у своєму смартфоні. Однак, щойно я вийшла, гаджет припинив цікавити хлопця.

— Вільно, — пискнула я, бо злякалася того, як помутнів погляд юнака. Реально злякалася. Це було так... гаряче... Я відчула, як тілом пробіг морозець і водночас щоки спалахнули. Хотілося одразу двох протилежних речей: сховатися і залишитися, щоб завжди так дивився на мене. Так гаряче і ніжно. Досі жоден чоловік не дарував мені таких поглядів.

А проте я рушила далі. 

Рушила і, мов на зло, підсковзнулася на паркеті босою мокрою ногою.

Мов у фільмах, Назар встигнув мене підхопити і гаряче притиснути до себе. Ні, рушник, на диво, не впав. Однак, я все одно відчула себе абсолютно голою. Він все ще так дивився. А мені не вистачило сміливості відштовхнути або хоч щось сказати. Так і завмерла в його руках безмовною покірною лялькою.

Він не розглядав мене. Дивився просто в очі. А я — в очі йому. І світ, на мить, завмер. Були лише я і він. А моє серце стукотіло так гучно, ніби хотіло оглушити мене. Здається, кров прилинула в голову, бо я реально чула, як живчик пульсує в вухах і на скроні.

Ми стояли так, майже обіймаючись, кілька хвилин. А за відчуттями — цілу годину. А потім, різко, не сказавши одне одному жодного слова, розвернулися і поспішили сховатися: я — в кімнаті, а Назар — у ванній.

Між нами нічого не відбулося. Але я почувалася так, ніби ми щонайменше займалися сексом. А щонайбільше... навіть не знаю. Ніби щось дуже інтимне сталося.

А тому, коли я зуміла заспокоїти свої емоції і хвилювання, не стала виходити з кімнати доти, доки не почула, що Назар пішов.

А коли це нарешті сталося, я поспішно схопила сумочку і плащ, а потім також вибігла з квартири, гукнувши тьоті Таї, що теж побігла на роботу. Я вже запізнювалася.

Увесь день Андрій намагався навчити мене новій техніці, але я не могла зосередити свою увагу на словах друга. Моя пам'ять раз у раз поверталася до вранішнього інциденту. Те, як дивно і неочікувано я реагувала на обійми Назара, мене дещо бентежило. Я не хотіла закохуватися в нього. А проте розуміла, що все ж, скільки б я не заперечувала, мене до нього тягне, як до чоловіка. Цнотливій дівчині таке відчуття малознайоме, та все ж заперечувати немає сенсу. Однак, хіть — це ще не кохання. 

— Ти дуже розсіяна сьогодні. Все добре? — непокоївся Андрій.

— Так, пробач. Просто задумалася, — зітхнула я і кволо всміхнулася. Було соромно, бо я звикла віддаватися роботі на повну.

Сьогодні наша компанія знову працювала аж до вечора, однак поспішати додому мені все одно не хотілося. Уявляла, що мені буде соромно дивитися Назару в очі. Що почуватимуся з ним дуже не в своїй тарілці.

Та все ж, йти довелося.

Коли я відчинила квартиру й тихенько увійшла всередину, з вітальні долинали звуки якогось фільму. Назар сидів на дивані і дивився новий серіал, що нещодавно вийшов в ефірі. Я чула про нього від колег. Маринка, до слова, теж дуже рекомендувала його. Це суміш жахастика і комедії.

Мені хотілося їсти, а тому сховатися в кімнаті я не могла. Проте, коли увійшла в вітальню й зазирнула в екран великої плазми, не змогла не зареготатися. Буквально перша ж побачена мною сцена виявилася смішною. Саме сміх і видав мою присутність. 

Назар повернувся до мене. І, певно, я знову б напружилася, але я так сміялася, що не могла думати про щось інше. 

— Привіт, — усміхнувся він, а я лише змогла кивнути головою. — Проходь, не стій на порозі. Це дуже смішний фільм.

Я трохи наблизилася і навіть сперлася на спинку дивану, вирішуючи, що сідати не буду, бо так затримаюся. А я ж йду на кухню. Назар посунувся в сторону, але на екрані показали нову веселу картину і ми разом засміялися.

— Чому не сідаєш? — врешті здивувався він.

— Їсти дуже хочу. Це я на кухню так йду, — поділилася я.

— Сідай, я тобі принесу сюди. Ти ж з роботи. А я відпочив вже, — запропонував він.

— Та ні, я сама, — хотіла було сказати, але юнак наполіг.

— Дивись! 

Я слухняно забралася на диван з ногами і вкрила себе пледом, що лежав на поручні. З кухні почулося, що увімкнули мікрохвильовку, а за кілька хвилин Назар приніс мені на тарілці трохи смаженої капусти і картопляного пюре, а також свіжий компот. Смакота.