Глава 3

Назар

— Бро, ти десь завис. Де літаєш? — голос Мишка звучав для мене, мов з іншого Всесвіту.

— Чого тобі? — зітхнув я, неохоче випірнувши зі спогадів. Зараз я лише фізично був присутнім у офісі. Думками літав геть далеко. Там, де танцювала в нічному клубі Анжеліка.

Моє серце завмирало, коли я дивився на неї. Це було щось неймовірне, немислиме. Спокусливо, але водночас скромно. Її волосся літало, погляд манив мене, вигини довершеного дівчачого тіла приковували очі, а пластика дивувала. Вона була ковтком свіжого повітря, так виділялася від усіх інших, кого я вже звик бачити поруч з собою.

Я одразу помітив, що переді мною не клубна ціпонька, а нормальна звичайна дівчина. Але її поведінка в той день, грайлива і смілива, мене чарувала.

Дивно, що це сталося зі мною. Не пам'ятаю, коли востаннє взагалі відвідував подібні місця, але тоді чомусь дозволив Мишку витягнути мене на гулянку. Бувши людиною серйозною і заклопотаною, я давно залишив бурхливе клубне життя позаду.

Однак, саме того дня у мене розпочалася відпустка. І я був тут. І вона була тут. І ми були разом.

Згодом зумів впізнати в ній те налякане заплакане дівчисько, що ледь не втрапило під колеса моєї автівки кілька місяців тому, коли я повертався з дачі додому. Тоді вона здалася мені ще зовсім дитиною. Однак, сьогодні... Сьогодні переді мною була дівчина.

Дівчина, чиї вуста були солодшими за мед. Раз спробувавши, мені хотілося їх цілувати до безмежжя. Мій натиск і її норовливе підкорення були ідеальним поєднанням, від якого закипала кров. Я не просто хотів її, я насолоджувався тією миттю, яку мав, немов би все було вперше.

Трохи п'яненька, вона дивувала спонтанністю, коли враз погладила моє волосся, відповіла на поцілунок, потім розплакалася і втекла. Але, будьмо чесними з собою, я б не дозволив їй отак просто кудись побігти в такому стані. Що б там не трапилося, я мав переконатися, що вона може добратися додому... чи куди їй там треба.

— Мені просто зробили боляче. Певно, що мало часу минуло. Або ж я ще не готова до нових знайомств. І навряд колись буду готова, — лаконічно пояснила, коли змогла говорити. А я в душі полегшено зітхнув. Ну, якщо все в минулому, отже, в нас ще є шанси. Було б набагато гірше, якби вона досі страждала в стосунках і від відчаю подалася в клуб. Та якщо дівчина вільна, отже, не все втрачено.

А те, що вона настільки пригнічена, що не могла дозволити собі навіть поцілунок зі мною... Що ж, колись мені теж робили боляче.

На мить я задумався, згадуючи, як все було. Дивно, та через стільки років, що я провів сам, без Каті, без жодних стосунків, наполегливо шукаючи свою справжню пару, згадувати невдалі стосунки все ще не хотілося. Так, чоловікам теж буває образливо і гірко. Але нам, на відміну від жінок, не личить скаржитися.

Коли Анжеліка плакала переді мною, я обіймав, немов не її, а свою поранену душу. Я хотів втішити, сказати, що біль неодмінно мине. Моя ж минула. Однак, розумів, що ці слова будуть лише словами. Важливі вчинки. Важливі дії. І тому я повинен дати їй можливість виговоритися, коли вона захоче, і просто підтримати безмовними обіймами.

Я розумів її. Хоч жінки й чоловіки по-різному відчувають, але я міг зрозуміти. Можливо, саме тому скривджена незнайома дівчинка одразу стала мені рідною.

Коли розповідала про своє захоплення, її оченята горіли. Вона більш не була блідою тінню, а сяяла яскравіше за Полярну зорю. А я все більше переконувався, що вона готова... готова до нових стосунків. Просто боїться. А я для чого ж? В моїх силах це змінити. Вона думала інакше. Але я не збирався стукати до її серця. Планував геть знести двері з усіма замками.

— Ну, ти реально завис! — знову увірвався голос Мишка. — Вона настільки тебе вразила, друже? Мені швидку викликати? Рятуйте, другу потрібна операція.

— Яка ще операція? — хмикнув я.

— Каструємо тебе. Щоб дівки справам не заважали, — гигикнув Пилипенко.

— Май совість! Я в відпустці, — розкинувшись на дивані, вальяжно заявив я.

— Але ж ти прийшов сюди, щоб завершити справу з Корнійчуками, натомість сидиш без діла пів дня, — слушно зауважив товариш.

— Іди до біса.

— Аякже, — засміявся Михайло. І чого це він такий задоволений сьогодні?

— І що, як справи з тією... Ріною? Чи як її там? — одразу здогадався, в чім тут річ. Мишко в нас ловелас, на відміну від мене. В нього п'ятничний вечір без клубної вечірки не обходиться. Однак, цього разу він, здається, теж зачепився оком. Подружка в Анжеліки була повністю до пари моєму дружбану, гостра на язик і яскрава.

— О! — показавши великий палець вгору, поділився своїми успіхами друг. — Сьогодні йдемо в боулінг. Може й ви з нами?

Я усміхнувся. Якби ж то. Анжеліка впевнено мені відмовляла раз у раз. Якби це був хтось інший, я б не став наполягати. Бігати за дівчатами не було в моєму стилі. Однак, цей випадок здавався особливим. Я не просто хотів її, як жінку. Вона сподобалася мені. Запала в душу.

Отримавши першу відмову, я ще не сильно засмутився. Я розумів, що її доведеться переконати. І оскільки знаю, де вона живе, знав, що побачу її ще раз неодмінно.

Але за два тижні нашого знайомства мої успіхи були мізерними.

Я чекав на неї біля під'їзду. Я здогадався зустріти в бібліотеці. Придумував хитромудрі ідеї зустрічей... Але навіть номер телефону дівчина так і не сказала. Все, що від неї мав, це книгу з автографом на її ім'я. Не густо.

— Ні, інші плани, — відмовився я.

— Вона все ще тебе динамить? — скрутно зітхнув Мишко. — Марина розповіла.

Прекрасно.

— Забий! Завтра вона малюватиме мультперсонажів на стінах в дитячій приватній клініці на Павловій. Не дякуй. Випадково дізнався. Моя проговорилася, — підморгнув друг.

А оце дуже хороша новина, брате!

***

Чесно кажучи, я не знав, що варто з собою взяти на таке ось дивне побачення, тому вирішив не вигадувати нічого нового і врешті купити букет квітів і набір різного печива. Проблема в тому, що я не знав, які квіти і солодощі вона любить, а питати в Марини, отже, зруйнувати весь сюрприз для Ліки.