Частина 21

* Марк*

Сьогодні я прокинувся від дзвінка мого телефону. Дзвонив батько. 

- Привіт. Ти сьогодні збираєшся до мене чи вже забув? - одразу запитав батько

- Хай. Через пів години буду. - відповів я і скинув дзвінок

Швидко прийняв душ, одягнувся і вийшов з під'їзду. Слава Богу, офіс батька знаходився не далеко від мого будинку.

- Доброго дня, Марку Станіславовичу - привітався зі мною охоронець. Я ж просто кивнув

В кабінеті батька: 

- То, про що ти хотів поговорити?- запитав я, сідаючи у кресло

- Сину, тобі вже дев'ятнадцять і я хочу зробити вам з Катею подарунок на весілля. Я передаю тобі свій бізнес. Він дуже прибутковий. Вам з Катею буде на що жити. Ви ні в чому не будете собі відмовляти.

- Тату, я ж вчуся на вчителя. Я нічого не розумію в бізнесі. 

- Не переживай. Я тебе всьому навчу. Потрібне тільки твоє бажання.

- В мене є час подумати? 

- Так. Поговоримо після весілля. Більше тебе не затримую. Бувай.

- Бувай.

Перенесемось на три дні вперед.

*Катя* 

Сьогодні я прокинулась з чудовим настроем. Ввечері ми з дівчатами йдемо на вечірку до Марка. Зараз ми в ТЦ, щоб придбати гарні наряди.

- Привіт, мої хороші! - сказала Аня.

- Привітики. - відповіли ми з Настею.

- Ну що, йдемо шукати гарненькі образи на сьогоднішню вечірку?

- Таааак! - прокричали дівчата.

Ми обійшли магазинів десять ( якщо не більше), поки не знайшли те, що потрібно. Я вибрала собі дві сукні і пішла в примірювальну.

- Ну як вам? - запитала я, коли вийшла до дівчат в чорній приталеній сукні зі стразами.

- Вау. - все, що змогла вимовити Аня.

- Катю, ти повинна взяти цю сукню і тоді Ткаченко в твоїх руках. - сказала Настя.

- Добре. Я його візьму, але мені потрібні ще туфлі.

- В нас є гарненькі туфлі на не високих підборах. - сказала консультант

- Несіть!

Вона принесла гарненькі чорні босоніжки на маленьких підборах, які чудово підходили під цю сукню.

- Беру! Запакуйте, будь ласка. - сказала я консультантові.

Через двадцять хвилин ми сиділи з дівчатами в кафе, бо зранку ще нічого не їли.

- Кать, а ти вже думала, як поговориш з Марком? - запитала Настя.

- Не знаю. Ще нічого не придумала... Мені страшно.

- Так. Катю, не хвилюйся. Ми щось придумаємо.

- Дякую вам, мої хороші.

Ми ще трохи посиділи і поїхали додому. Вечірка о шостій, а вже третя. Потрібно збиратися. Я сходила в душ, накрутила волосся, щоб воно спадало гарними локонами на мої плечі. Намалювала очі, губи червоною помадою. Одягнула своє плаття і підбори. Взяла сумочку і вийшла на вулицю, де на мене вже чекало таксі. через пів години я вже була біля великого, двоповерхового будинку. Біля входу всіх зустрічав іменинник.

- Вітаю з днем народження! - сказала я, коли підійшла до Марка.

- Дякую! Проходь всередину. - з щирою посмішкою відповів хлопець.

Я зайшла і одразу побачила своїх дівчат

- Дівчата, як я рада вас бачити! - підбігла я до них і взяла безалкогольний коктейль. - Ви придумали?

- Так. Марк сказав, що буде гра "Правда чи дія". Я в тебе запитаю, ти скажеш, що обираєш дію і ви йдете в кімнату на годину. Там ви з ним і поговорите. - скзала Аня.

- З ким поговорите? - запитав Тимур, коли підійшов до Ані.

- Не важливо. - відмахнулась Настя

- Ну що, ходімо веселитися?! - прокричала я

- Таааак!!!

 І ми пішли танцювати. Я вирішила зараз не пити алкоголь, бо потім не поговорю з Марком. Ми були на танцполі більше сорока хвилин, як почули, що Марк запросив всіх грати в гру. Це мій шанс. Ми сіли в коло і всі почали запитувати питання або виконувати якісь дії. тут Аня запитала:

- Катю, правда чи дія?

- Дія - впевнено відповіла я

- Закрийтесь з Марком в кімнаті на годину. - сказала подруга і я подивилась на Марка, який піднявся і подав мені руку. Ми пішли в саму далеку кімнату і нас зачинили.

- Марк, нам потрібно поговорити. - з невпевненістю почала я

- Мені теж тобі потрібно дещо сказати. Давай ти перша.

- Марк... Я зрозуміла, що ти мені подобаєшся. Я зрозумію, якщо... - Не встигла я договорити, як його губи накрили мої. Я відповіла на його поцілунок. Його руки лягли мені на талію, а мої зарились у його волоссі. Це був найкращий поцілунок у моєму житті. Ми відстронилися, коли вже бракувало повітря. Він притулився до мого лоба і сказав:

- Може втечемо звідси?

- А як же будинок і гості?

- Будинок буде під наглядом мого друга, а гості навіть не помітять - сказав той і ми швидко побігли до його машини.

- Ти не пив? 

- Не міг. Думав випити після того, як з тобою поговорю. А ти?

- Також. - відповіла я і ми почали сміятись.

Ми приїхали в парк. 

- Ти бачив яка година? Він вже не працює.

- Для мене працює.

Марк комусь зателефонував і хвилини через дві до нас вибіг хлопець. Вони пожали один одному руки і нас пропустили в парк. Я не могла повірити.

- Скажи, що це не сон. - сказала я до Марка, а він просто усміхнумся і обійняв мене.

Ми вийшли до озера і сіли на плед, який був у хлопця в машині.

- Я в перше, за стільки років, закохався. - сказав Марк і я подивилась на нього. - Колись, коли я був  у дев'ятому класі, я зустрічався з дівчиною. Її звали Аліса. Я божеволів від неї. Одного разу, я їй довірився і розповів усі свої секрети. На наступний день вся школа знала те, що я розповів Алі. Вона мене принизила і після цього я сказав собі, що ніколи не закохаюсь і перестав довіряти протилежній статі... Але коли побачив тебе, зрозумів, що ти особлива і закохався. - договорив він. Я не знала, що сказати. 

- Я теж собі сказала не закохуватись, бо... - я замовкла, та через декілька секунд продовжила - в дев'ятому класі я зустрічалась з хлопцем. Його звали Ден. Він був в одинадцятому класі. Спочатку, все було, як в казці: романтика, вечірні прогулянки, квіти, знайомство з батьками. Моя мама полюбила його, як сина, його батьки прийняли мене, як доньку. Але потім він почав мене принижувати і робити мені боляче морально. Одного разу, він затягнув мене в кімнату, зв'язав і роздягнув до спідньої білизни... - я замовкла - Якщо хочеш, не продовжуй - сказав Марк, але я продовжила. - Він сфотографував мене і пішов. На наступний день, всі фото були у чаті учнів нашої школи. Мене всі обговорювали, а коли я підійшла до нього, щоб він видалив їх, він сказав, що я повія. З того моменту, я не довіряла хлопцям, але тобі вирішила довіритись. І я надіюсь, що не помиляюсь.