Частина 19

*Катя*

Сьогодні я прокинулась о сьомій ранку, бо треба збиратись в коледж. Я швиденько побігла робити ранкову рутину. Одягнула джинси, білу сорочку. Зробила легкий макіяж, взула чорні черевики, накинула пальто і вибігла з квартири. Чорт, забула рюкзак... Повернулась в квартиру, глянула на себе в зеркало і зайшла в ліфт. Виходжу з під'їзду і бачу Марка біля свого байку. А він що тут забув?

- Привіт - сказав він

- Привіт. А що ти тут робиш?

- Приїхав по тебе. Ми ж потрібні виглядати як пара, бо буде дивно, що ми не зустрічались, а відразу одружились.

- Тут я з тобою згодна.

- Тоді поїхали? - спитав він і дав мені шолом

- На цому? - я здивувалась, бо ніколи не їздила на байку

- Не бійся. Я не буду швидко їхати. - Заспокоїв мене Марк.

Я вдягнула шолом, ми сіли на байк і поїхали до коледжу. Біля будівлі я побачила свою подругу, яка, зі здивованим обличчям, прямувала прямо на мене.

- Привіт. Кать, а що відбувається? - запитала  Аня

- Давай після пар підемо в кав'ярню і я тобі все розповім? Бо ми запізнемося на пару.

- Ловлю на слові.

- Пішли скоріш, бо Кравцова не впустить - сказала я і пригадала, як запізнилася на пару з історії і викладачка закрила двері на ключ і не впустила на пару. Я півтори години просиділа на підвіконні і гортала свою галерею, бо інтернет в мене закінчився.

Ми встигли на пару, але я не бачила Марка. Точно! Це ж він не знає про правила Кравцової. Буде смішно... Пара йшла спокійно до одного моменту. Хтось почав сильно смикати ручку дверей, і цей "хтось" точно Марк. Я в цьому не сумніваюсь.

- Що за ***? Впустіть! Ви не маєте права! - почули ми з коридору

- Це ти не маєш права запізнюватись на пари, Ткаченко - відповіла викладачка

- В мене була причина. Я бабусю через дорогу переводив - сказав Марк.

- Що? Яку бабусю, Ткаченко? Бабусі біля коледжу не живуть. Район не той. Тому чекай закінчення пари.

Стукіт за дверьми зупинився

- А Кравцова могла і пробачити йому запізнення - сказала мені на вухо Аня

- Вибачте, можна вийти? - крикнула я

- В тебе 10 хвилин, Коваленко

Я швидко вибігла з аудиторії і побігла на пошуки Марка. Мені хотілось з ним поговорити. Довго шукати його не довелося, бо він сидів на тому ж підвіконні, що й я колись

- І як там бабуся - запитала я і ми почались сміятись

- Що з головою у цієї Кравцової?

- Вона ніколи нікого не пускає в аудиторію після дзвінка без поважної причини. І, на наступні рази, старі люди тут не живуть. -  відповіла я 

- Буду мати на увазі. А чому ти вийшла посеред пари?

- Ненавиджу історію у виконанні цієї викладачки. Вона відпустила мене на 10 хвилин, але я не збираюсь повертатись і Аня щось придумає.

- Тоді може в кав'ярню?

- Я не проти, бо ще нічого не їла.

Ми пішли до кав'ярні, яка знаходилась біля коледжу. Я замовила капучино та полуничний чизкейк, а Марк взяв латте та яблучний пиріг.

- До весілля залишилось 10 днів. В нас ще нічого не готове - сказала я

- Не переживай. Мама сказала, що всі організаційні моменти на них.

- Фух... Але в нас не придбані костюм та сукня.

- Ти хочеш на пари? - різко запитав хлопець

- Так собі... А що?

- Поїхали - підірвався з місця він

- Куди?

- Купувати те, чого в нас нема.

- Але наречений не може бачити наречену в весільній сукні до церемонії)

- А ти віриш в прикмети? - з усмішкою запитав Марк

- Ні)

І ми поїхали. Спочатку ми швиденько придбали костюм, а потім поїхали в весільний салон де провели годину, а може й більше. Мені декілька разів дзвонила Аня, та я не брала слухавку. Потім. Все потім.

- Дякую за цей день. - сказала я, будучи під своїм під'їздом.

- До завтра) - відповів Марк і поїхав геть.