*Марк*
Сьогодні зранку, як на зло, зламався байк. Через це я запізнився до коледжу на п'ятнадцять хвилин. Під суровим поглядом викладача, я сів біля Каті. Пара прошла спокійно. Під кінець я написав Коваленко записку, з нагадуванням про проєкт. Вона погодилась доробити його в неї без жодних зайвих слів. Після коледжу я поїхав у спортивний зал. Рівно о шостій вже був у Каті. Вона була так просто одягнена. Шорти та оверсайз футболка з зображенням ведмедика. Мило. Проєкт ми робили дуже весело. То билися подушками, то грали у наздоганялки... Я загнав її у глухий кут і почав лоскотати... В неї така чудова посмішка... Чому вона так мало посміхається?... Через дві години ми доробили проєкт і я пішов додому, де на мене чекав тато.
- Привіт - сказав я і пройшов на кухню.
- Привіт, синку. Як ти?
- Чудово - сухо відповів я
- Як справи в коледжі?
Таке відчуття, що йому на це не байдуже.
- Не вдавай з себе люблячого татка. - не витримав я. - Я подумав над твоїми словами. Я згоден допомогти.
- Дякую, Марк. Ти дуже допоміг мені. - Почав обіймати мене тато.
- Коли я зможу побачити свою "наречену"?
- Завтра в її батька день народження. Нас запросили. Ми з ним домовилися, що там ми скажемо всім про ваше весілля. Воно відбудеться п'ятнадцятого жовтня. Через п'ятнадцять днів.
- Добре. Я тебе зрозумів. Вибач, але я дуже втомився сьогодні.
- Так. Бувай, синку.
- Па.
Моє весілля через п'ятнадцять днів... Не вірю в це... Я мріяв одружитися десь років в двадцять п'ять, не меньше. Цікаво, хто вона...
З такими думками я заснув.