Вчимося любити

Частина 12

*Марк*

Сьогодні зранку, як на зло, зламався байк. Через це я запізнився до коледжу на п'ятнадцять хвилин. Під суровим поглядом викладача, я сів біля Каті. Пара прошла спокійно. Під кінець я написав Коваленко записку, з нагадуванням про проєкт. Вона погодилась доробити його в неї без жодних зайвих слів. Після коледжу я поїхав у спортивний зал. Рівно о шостій вже був у Каті. Вона була так просто одягнена. Шорти та оверсайз футболка з зображенням ведмедика. Мило. Проєкт ми робили дуже весело. То билися подушками, то грали у наздоганялки... Я загнав її у глухий кут і почав лоскотати... В неї така чудова посмішка... Чому вона так мало посміхається?... Через дві години ми доробили проєкт і я пішов додому, де на мене чекав тато.

- Привіт - сказав я і пройшов на кухню.

- Привіт, синку. Як ти?

- Чудово - сухо відповів я

- Як справи в коледжі?

Таке відчуття, що йому на це не байдуже.

- Не вдавай з себе люблячого татка. - не витримав я. - Я подумав над твоїми словами. Я згоден допомогти.

- Дякую, Марк. Ти дуже допоміг мені. - Почав обіймати мене тато.

- Коли я зможу побачити свою "наречену"?

- Завтра в її батька день народження. Нас запросили. Ми з ним домовилися, що там ми скажемо всім про ваше весілля. Воно відбудеться п'ятнадцятого жовтня. Через п'ятнадцять днів.

- Добре. Я тебе зрозумів. Вибач, але я дуже втомився сьогодні.

- Так. Бувай, синку.

- Па.

Моє весілля через п'ятнадцять днів... Не вірю в це... Я мріяв одружитися десь років в двадцять п'ять, не меньше. Цікаво, хто вона...

З такими думками я заснув.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше