*Катя*
Сьогодні понеділок. Треба в коледж... Всю ніч я думала над словами подруг. Вирішила сказати "Так"...
Зробила ранкову рутину, одягнула пудровий светр, чорний сарафан, білі кросівки. Нанесла блиск на губи і нафарбувала вії. Взяла телефон та сумочку і пішла на зупинку. Через пів години я вже зустрілась з Анечкою.
- Привітики! - перша привіталась подруга
- Хай...
- Ну що, вирішила?
- Так. Я погоджусь - з сумом промовила я
Подруга, нічого не відповівши, просто обійняла мене. Обійми - те, що мені зараз потрібно було. Ми ще трішки так постояли і пішли на пару. Аня сіла з Тимуром, а я ж знову зайняла останню парту і сиділа сама на лекції до одного моменту.
- Вибачте за запізнення. Байк зламався - почула я знайомий голос. Піднімаю очі і бачу Марка...
- Добре, Ткаченко, заходь. Щоб більше ніяких запізнень! - сурово промовив викладач.
Здогадайтесь до кого сів цей ненормальний? Правильно, до мене. Під кінець лекції помічаю в себе в зошиті записку.
"Нам потрібно доробити проєкт. Давай о шостій в тебе?"
Я одразу здогадалась від кого вона і написала відповідь.
"Ок. Адреса: вул. Шевченка 12, 5 під'їзд, 4 поверх, квартира №13"
Загалом, день пройшов звичайно, без пригод. Навіть Марк не приставав.
18:00
Я сиділа займалась, як чую, що хтось дзвонить в двері. Відчиняю і бачу Ткаченка. Я вже й забула, що ми домовлялись доробити проєкт.
- Привіт. Проходь. - відхожу від дверей.
- Хай
- Чай? Каву? - з ввічливости, запитую я
- Дякую. Не треба. Пішли доробимо проєкт, бо в мене ще купа справ.
Робили ми його години дві. Не меньше. То ми не могли визначитися з кольором слайдів (він хотів чорні, а я голубі. Вирішили, що будуть сині), то ми билися подушками, бігали по кімнаті. Я навіть на деякий час забула про свою ненависть до нього. Це було дуже весело.
- Бувай. До завтра.
- Па - відповіла я і зачинила двері.
Зателефонувала батькам. Сказала, що я згодна вийти заміж. Вони були мені дуже вдячні і сказали, що я їхня рятівниця... Сходила в душ, почитала декілька розділів своєї улюбленої книжки і погрузилась в царство Морфея.