Розділ 3

У кабінеті віяло тишою. Я сиділа поруч із Семом, чекаючи нашого шефа Дмитра. Не наважувалася ані заговорити з ним, ані навіть глянути в його бік. Він, схоже, теж робив усе, щоб не перетнутися зі мною поглядом.

Вчорашня наша сутичка була занадто грубою з його боку. Він заліз у мої особисті кордони, торкнувся того, чого торкатися не мав права. Навіщо він це зробив і яку мету переслідував — я досі не розуміла. Те, що він знає, хто я і звідки, — добре. Але люди, які вважають нормальним тикати цим мені в лице, викликають лише одне бажання: триматися від них подалі.

Знай собі — і не зачіпай мене. Просте правило. Але ж люди завжди гірші за псів: їм хочеться драми, переваги, перемоги у чужому житті. Для чого? Бо дурні. Розумні мовчать.

Добре хоч порад не роздає. А то в мені давно свербить бажання скрутити комусь органи до хрускоту.

Сем переглядав папери — інформацію, зібрану про жертву.

— Ви щось знайшли про нього? — тихо промовив він, обертаючи голову в мій бік.

— Ви маєте сміливість ще щось додати про мене? — так само спокійно відповіла я. — Чи вам стало нудно жити, і вирішили додати драм у власний розклад? Одразу скажу: я драми не люблю. Особливо чоловіків, які грають у них головні ролі.

— Начебто ви вчора не драматично пішли, — кинув він м’яко.

— Начебто вас хтось просив драматично тиснути на мене своїми знаннями про моє життя. Я не просила. Але дякую за старання.

Сем ледь помітно посміхнувся кутиком губ, навіть не дивлячись на мене.

— Ви навіть не помітили, що вчора у словах я вас похвалив, — мовив він спокійно. — Ви неймовірна жінка.

Неочікувано, але робити вигляд «хорошої дівчинки» я не збиралася.

— Ви настільки хороша людина, що мені аж нічого сказати, — сухо відповіла я. — Якби я знала, що буду працювати з вами в парі, знала б наперед, хто ви… я би одразу відмовилася. Навіть не думала б.

Він промовчав. По його обличчю було видно: слова він почув і запам’ятав.
А я вже не збиралася мовчати.

— Що дивує найбільше, — додала я, — це що ви обійшлися без порад. Як для такого розумного детектива — просто нечувано.

Двері відчинилися, і з них вийшов Дмитро. Як завжди — зі строгою ходою та беземоційним виразом обличчя.

— Добрий ранок, детективи! — промовив він, сідаючи у крісло. — Я бачу, ви вже встигли щось спільне зробити, адже завдання для вас, бачу, було не простим, так?

Ми мовчали. Лише Сем поклав папку з інформацією про жертву на стіл перед ним.
Дмитро взяв її із задоволенням та почав переглядати, гортаючи файли та вдивляючись у кожен листок.

— Виявилося, що колега, з яким працював Мінато, знав про стосунки. Нам повідомили, що жертва мав відносини. Переглянувши всі дані, я не побачив, щоб він був одружений або хоча б мав когось. І все це привело нас у глухий кут. Учора я навіть шукав ці знаки, що були на стіні та на тілі, — не знайшов абсолютно нічого. Тому вирішив, що краще поспілкуватися з дівчиною жертви. Можливо, вона щось знає.

Дмитро закрив папку й передав її Семові.

— Ви знайшли цю дівчину?

— Ні, я доручив це Маршалу, — відповів Сем. — Він проводив допити колег Мінато.

— Справа дійсно загадкова й заплутана.

І тут я вирішила заговорити:

— Я вчора теж переглянула місцевість, де проживав потерпілий. Скажу, що я не знайшла там нічого, що хоча б трохи наблизило нас до відповіді. Район тихий, ніяких крадіжок чи вбивств там не було. Навіть натяку на містичність.

Сем підвів брову — він не очікував, що я щось скажу.

— А як щодо ворогів? — шеф глянув на мене.

— За словами знайомих і сусідів, він не ліз у конфлікти. Навіть не розмовляв майже ні з ким, — відповіла я.

— Звідки інформація?

— Марш, — сухо відповіла я.

— Мені здається, що Марш більше виконав ваших прохань, ніж ви самі. Вам так не здається? Ви лише всі слова переписали на папір, — незадоволено буркнув Дмитро.

— Я дав йому доручення. Поки він цікавився й виконував свою роботу, я теж не сидів, і Вієна також. Ми побували на місці злочину і навіть навідалися до тіла. Підвівши підсумки, ми вирішили діяти так, — відповів Сем.

Дмитро слухав уважно, поглядаючи на нас косо. Але нічого не сказав — лише знову взяв папку до рук.

— Я вважаю, командна робота повинна діяти так: кожен виконує свою частину. Наразі немає нічого, щоб закрити справу.

— Мені здається, що це не кінець, якщо жертва позначена не просто так, — додала я. — У разі чого, ми маємо тільки це. І, напевно, нам доведеться або чекати наступну жертву, або знову починати все з початку.

— Добре, я зрозумів. Але я маю вам ще дещо сказати. Ви знаєте, що як би ви косо не розмовляли одне з одним і не передавали мені інформацію шматками, ви не зможете закрити справу поодинці. Не так детально, як командно, чи не так?

Дмитро, очевидно, здогадався про наші із Семом суперечки та окрему роботу.

— Знаючи вас, Сем, і тебе, Вієно, — без сварок праця не йшла, так? Ви вже не діти, щоб вам пояснювати все по шматочках. Ви дорослі люди, а не новачки. Тому давайте хоч трохи з повагою до одне одного. Очі — не лише у нас, а й на всіх стінах цього будинку. Я не хочу сварок і не хочу непорозумінь. Тим паче, якщо ви одне одного не терпите. Я ж вас не змушую зайнятися сексом, вибачте за слова. Я просто хочу, щоб ви дійшли хоч якоїсь згоди, щоб закрити справу. А далі робіть що хочете. Добре? Особливо це стосується тебе, Семе. Безліч питань — і так мало відповідей.

— Це все на сьогодні? Я можу йти, сер? — запитав Сем.

— Іди.

Він так і зробив, залишивши лише свій запах парфумів.

— Як ви його терпите? Це ж безглуздя, — запитала я Дмитра.

— Він, як і ти, не чекає, — відповів Дмитро і відкинувся у кріслі, втомлено зітхнувши. — Ви однакові більше, ніж хочете це визнавати.

Я скривилась. Мене аж пересмикнуло.

— Не порівнюйте мене з ним. У нас із Семом нічого спільного немає.

— Звісно, — сказав він з тією байдужою інтонацією, від якої хотілось кинути в нього чимось важким. — Ви ж обоє це повторюєте. Значить, точно щось є.