Ця загадкова справа - моя?

- Ні, вона не підходить. Яка ще є кандидатура?? - перелічував на пальцях працівників, котрі годилися на загадкову справу. 

- Катруся?? Альбіна??? Вероніка?? - запропонував Микита. 

- Ні, в цих є справа, вони її розберають. Тобі потрібна напарниця з розумом, а не з красивою вродою. Ясно?? - зарепетував той. 

- Тату годі. Я зрозумів тебе. - трішки подумав той. - Знаєш, в мене є одна колега, яка буде згодна стати моєю напарницею. 

- Кидай пропозицію. Час йде. - подивився на свій дорогий, елітний годинник. 

- Аліна. 

- Ні, ні, ні. В неї всі справи йдуть під хвіст, тим паче, я не хочу, щоб вона присоромила тебе, як мого сина і кращого працівника. - заперечував той. 

Так, Аліна специфічна, однак, працювати вміє. 

Декілька випадків було, що справи були жахливими, але з ким не буває. 

Вона моя подруга, я хочу їй допомогти з роботою, бо в останній час тато її нікуди не ставить. Це відчуття жахливе. 

- Тато, довірься мені. В неї все вийде, ми будемо триматися поруч, тим паче, що ми з нею будемо працювати добре:в мене сила, в неї - розум. 

- Інколи, її мислення нікуди не годиться. - склав ногу на ногу той. - Ой, та що там інколи, завжди. От згадай хоча б той випадок, коли.. 

- Досить. Я знаю її не мало, я знаю, що вона може працювати добре, просто вона тобі не подобається, тому що інколи помиляється, бо не професіонал, а ти не можеш дати їй роботу, яку вона заслуговує,ти самим знецінюєш її працю.

- Зараз, ти так відгукуєшся за неї, бо ви друзі. 

- Гаразд. - припинив перечити йому, бо вже втомився. - А ну-ка скажи, хто є кращий варіант..?? 

- Да хоча б... - подумав він. -... Альбіна. 

- Ти хочеш мене з нею одружити, не дивно. Зараз вона на справі, хто ж кращий за неї?? Нагадую, всі напарниці зайняті справою, а напарник мені не потрібен. 

- Чому не потрібен?? - з дивним виглядом обличчя, він подивився на мене. 

- Бо ти так сказав. 

- Ай-й - айкнув той, згадавши свій же приказ. - Добре, але... якщо вона знову налажає, я її звільню і в цьому будеш винен ти. Набридла мене вона вже. 

- Пф-ф, домовилися татусю. - підставив я йому руку для спору, тим часом він відповів взаємністю. 

Коли я вийшов з кабінету, то відразу зателефонував Аліні. 

                                 Аліна 

Задвенів телефон. 

- Алло.. алло, Аліно, чуєш мене?? 

- Так, привіт, щось трапилося?? - відповіла я, коли їла салат 

- Є пропозиція.

- Яка? - чавкала я за телефоном. 

- По роботі. - та подавилася. - З тобою все гаразд?? 

Я здригнулась, коли почала слово робота. Тато Микити наневидить  мене за те, що я <псую> його фірму моїм мисленням. 

Але, я ще не професіонал, я вчусь і в цьому немає нічого поганого.

Однак, розуміє це тільки Микита. 

А я продовжувала наминати салат і розмовляти по телефону з Микитою. 

- Ооо, так, не переймайся. Я завжди готова допомогти своєму другому, тим паче, в мене зараз багато часу. - в мене достатньо часу, щоб заскучати. 

- Трапилося вбивство в нічному клубі, мені потрібна напарниця, тому я зараз телефоную тобі і пропоную. Твоя відповідь?? 

- А як же батько?? Він мені дав три місяці відпустки, навіть за свій рахунок, головне, щоб він мене не бачив. 

- За батька не хвилюйся, я сказав йому, що ти гідна людина цієї загадкової справи. 

- Це виходить відпустка відміняється? 

- Саме так. Збирай речі і сідай на найближчий потяг. 

- Окей. Зателефоную, як сяду в потяг. 

- Чекаю. 

Після нашої розмови, в інтернеті я подивилася білети до Лайтбурда і почала швиденько збирати речі, бо через півтори години треба було виїжджати. 

Поки я збирала речі, я думала "Ця загадкова справа - моя?"