- Ні, вона не підходить. Яка ще є кандидатура?? - перелічував на пальцях працівників, котрі годилися на загадкову справу.
- Катруся?? Альбіна??? Вероніка?? - запропонував Микита.
- Ні, в цих є справа, вони її розберають. Тобі потрібна напарниця з розумом, а не з красивою вродою. Ясно?? - зарепетував той.
- Тату годі. Я зрозумів тебе. - трішки подумав той. - Знаєш, в мене є одна колега, яка буде згодна стати моєю напарницею.
- Кидай пропозицію. Час йде. - подивився на свій дорогий, елітний годинник.
- Аліна.
- Ні, ні, ні. В неї всі справи йдуть під хвіст, тим паче, я не хочу, щоб вона присоромила тебе, як мого сина і кращого працівника. - заперечував той.
Так, Аліна специфічна, однак, працювати вміє.
Декілька випадків було, що справи були жахливими, але з ким не буває.
Вона моя подруга, я хочу їй допомогти з роботою, бо в останній час тато її нікуди не ставить. Це відчуття жахливе.
- Тато, довірься мені. В неї все вийде, ми будемо триматися поруч, тим паче, що ми з нею будемо працювати добре:в мене сила, в неї - розум.
- Інколи, її мислення нікуди не годиться. - склав ногу на ногу той. - Ой, та що там інколи, завжди. От згадай хоча б той випадок, коли..
- Досить. Я знаю її не мало, я знаю, що вона може працювати добре, просто вона тобі не подобається, тому що інколи помиляється, бо не професіонал, а ти не можеш дати їй роботу, яку вона заслуговує,ти самим знецінюєш її працю.
- Зараз, ти так відгукуєшся за неї, бо ви друзі.
- Гаразд. - припинив перечити йому, бо вже втомився. - А ну-ка скажи, хто є кращий варіант..??
- Да хоча б... - подумав він. -... Альбіна.
- Ти хочеш мене з нею одружити, не дивно. Зараз вона на справі, хто ж кращий за неї?? Нагадую, всі напарниці зайняті справою, а напарник мені не потрібен.
- Чому не потрібен?? - з дивним виглядом обличчя, він подивився на мене.
- Бо ти так сказав.
- Ай-й - айкнув той, згадавши свій же приказ. - Добре, але... якщо вона знову налажає, я її звільню і в цьому будеш винен ти. Набридла мене вона вже.
- Пф-ф, домовилися татусю. - підставив я йому руку для спору, тим часом він відповів взаємністю.
Коли я вийшов з кабінету, то відразу зателефонував Аліні.
Аліна
Задвенів телефон.
- Алло.. алло, Аліно, чуєш мене??
- Так, привіт, щось трапилося?? - відповіла я, коли їла салат
- Є пропозиція.
- Яка? - чавкала я за телефоном.
- По роботі. - та подавилася. - З тобою все гаразд??
Я здригнулась, коли почала слово робота. Тато Микити наневидить мене за те, що я <псую> його фірму моїм мисленням.
Але, я ще не професіонал, я вчусь і в цьому немає нічого поганого.
Однак, розуміє це тільки Микита.
А я продовжувала наминати салат і розмовляти по телефону з Микитою.
- Ооо, так, не переймайся. Я завжди готова допомогти своєму другому, тим паче, в мене зараз багато часу. - в мене достатньо часу, щоб заскучати.
- Трапилося вбивство в нічному клубі, мені потрібна напарниця, тому я зараз телефоную тобі і пропоную. Твоя відповідь??
- А як же батько?? Він мені дав три місяці відпустки, навіть за свій рахунок, головне, щоб він мене не бачив.
- За батька не хвилюйся, я сказав йому, що ти гідна людина цієї загадкової справи.
- Це виходить відпустка відміняється?
- Саме так. Збирай речі і сідай на найближчий потяг.
- Окей. Зателефоную, як сяду в потяг.
- Чекаю.
Після нашої розмови, в інтернеті я подивилася білети до Лайтбурда і почала швиденько збирати речі, бо через півтори години треба було виїжджати.
Поки я збирала речі, я думала "Ця загадкова справа - моя?"
Відредаговано: 30.03.2023