Вбивство в найпровінційному місті

Глава 29

Зізнання

Низько схиливши голову, в кабінеті судового слідчого другого відділку сидів чоловік в костюмі клерка. В кімнаті повисла тиша, ніхто з присутніх не наважувався почати розмову. В кабінеті перебувало всього троє чоловіків: господар кабінету, присяжний повірений Філіппов і нещодавно впійманий чоловік. Ірина теж хотіла прийняти участь в допиті. Але Езорянський своєчасно зауважив, що пані Сухозанет необхідна підтримка. Це значно полегшило роботу слідчого. Останній категорично заперечував проти сторонніх на допиті. Однак, йому довелось змиритись із присутністю Пилипа Пилиповича, як з найменшим злом.

Першим ділом по прибутті до кабінету, Ромишовський заходився знімати відбитки у арештанта. Той на метушливі дії Мануіла Каміловича не реагував. Сидів наче статуя, дивлячись крізь предмети і людей. Слідчий закінчив возитись з відбитками, всучив чоловікові в руки ганчірку зі скипидаром. Той здавалось нічого не помітив. Слідчий з радісними передчуттям сів за стіл, і під лупою порівнював відбитки на картці із фотографією відбитка на окулярах.

- Ну от! Все підтвердилось! – радісно вигукнув судовий слідчий.

Затриманий ніяк не відреагував.

- Ваш відбиток пальця знайшли на місті вбивства монахині. Що скажете пане…

- Овсов, Прохор Михайлович, - назвав ім’я злочинця Філіппов, що весь час пильно стежив за ним.

Від слів Філіппова Овсов повернувся в реальність.

- Які відбитки? – надломленим голосом запитав арештант.

- Такі! Відбитки пальців містять неповторні візерунки – папілярні лінії. В кожної людини вони унікальні. Залишити відбиток, ніби залишити свій підпис. І Ваші відбитки були на окулярах, що знайшли біля тіла вбитої черниці. Це ж Ваші окуляри? – продемонстрував окуляри слідчий.

- Це не правда! Ви все вигадали! Не існує ніяких папі… папі…. ліній, - заперечував Овсов.

- Розкажіть краще про Бржиєвську? – попрохав Філіппов.

- Я вже все розповів, - тихо промовив затриманий.

- Мануілу Каміловичу було б теж цікаво почути,- сказав Філіппов шукаючи підтримки в слідчого.

- Так. Я б волів послухати,- підтримав тактику Філіппова слідчий. І перестав втручатись в розмову.

- Я не знаю, що розповідати.

- Не заперечуєте, якщо я допоможу? – запитав присяжний повірений, і не чекаючи на відповідь продовжив, - Панянка Бржиевська була ученицею Маріїнського жіночого училища, і знімала кімнату у хорошої набожної жінки…

- Єфросинії Степанівни…

- Але шановна Єфросинія Степанівна хоча і була праведна православна, проте жінка. Вона і не підозрювала, що її постоялиця вела себе не так, як прийнято. До речі, а як вона себе поводила?

- Блудом займалась. Зустрічалась з молодиком. Ходила з ним по театрах…

- Погоджуюсь, не гідна поведінка для жінки. Тим паче незаміжньої дівчини. Це непотребство Єфросинії Степанівні необхідно було зупинити.

Овсов підняв очі на Філіппова і зле промовив:

- Єфросинії Степанівні?! Вона навіть не помічала! Жінки ні нащо не здатні! Я був змушений це припинити. Дивитись на це було огидно! Вона стелилась перед тим молодиком. Щовечора вистрибувала у вікно і бігла кудись як …остання … Одного разу я вирішив прослідкувати за нею. В той вечір вона посварилась із своїм коханцем. Він навіть не поглянув у її бік і поспішив до готелю. Було пізно. Вона стояла біля Михайлівської церкви. Вона не гідна була стояти біля храму. Вона була блудниця. А блудниць забивають камінням. Камінець ніби сам ліг в мою долоню. Наче сам  Господь дав благословення на очищення святої землі від гріха. Тоді я наважився. Швидко підійшов до неї та вдарив по голові. Вона тихо зойкнула. Камінь випав з рук. Я підхопив її. Праву руку механічно засунув в кишеню і намацав там канцелярського ножа для кореспонденції. Все вийшло саме собою.

Овсов замовк, заново переживаючи події.

- А потім Ви зустріли молодого священика з дівчиною? – не вгамовувався Філіппов.

- Гріховну природу Єви не викорінити! Якщо жінок не тримати в строгості, вони піддаються спокусі! Мій батько був правий. Він ніколи не дозволяв матері зайвих думок. І при необхідності ставив на місце.

- Де ви зустріли священика з дівчиною?

- Я купував письмові прилади в крамниці Савчука, а тут зайшли вони. Вона йому бісики очами пускала. А він, священик, так палко дивився на цю блудницю.

- То був її брат,- уточнив присяжний повірений.

- О! То вона ще більша грішниця ніж я подумав. Інцест – тяжкий гріх! Наступного дня я був вихідний. Я не хотів, щоб мене хтось впізнав. І навіть не мріяв, що в «Ермітажі» знову зустріну її. Вона їла пиріжок. Певно чекала на коханця. Я взяв до рук камінь. Ніж з того разу я так і носив з собою.

Канцелярський ніж поряд з бородою та капелюхом лежав тепер на столі судового слідчого. Сам Ромишовський уважно слухав зізнання вбивці і ретельно заносив його до протоколу.

- Але Вас сфотографувала пані Сухозанет.

- Диявольський пристрій! Я довго слідкував за нею. Але з нею постійно хтось був. То Ваша дружина. Так, так, вона теж поводить себе не найкращим чином. Мені все відомо! А то ця вертихвістка барона. Вона теж напрошувалась. Я б до неї теж дістався.

По спині Філіппова пройшовся мороз. Турбуючись про дружину, він навіть уявити не міг, що вбивця вже приміряється до неї та Ірини. Ромишовський підняв очі від паперу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше