Глава 28

Якщо щось має піти не так…

Вранці місто було схвильоване через замітку в «Волині»

________________________________________________________________________________________

Портрет убийцы

Господа, спешим обрадовать Вас, что совсем скоро будет пойман сумасшедший, который терроризирует наш прекрасный город. Как стало известно нашей редакции из надежных источников, госпожа С, на которую было совершено нападение в Аркадиевском саду, имеет фотоснимок убийцы. И вскоре он будет передан в полицию…[1]

_________________________________________________________________________________________

Ромишовського викликали до обер-прокурора. Слідчій стійко переніс очікуваний наганяй від керівництва. Там він провів майже весь ранок. Після почав готуватись до операції затримання злочинця. Донесень від приставлених до пані Сухозанет соглядатаїв не було.

Подруги вранці повернулись в місто по домівках. Пані Сухозанет, зіслалась на проблеми в «Фотографічному салоні». Олімпіада червоніючи сказала, що їй пора повертатись до дому. Ірина надувшись дорікнула, що їй буде самотньо і нудно без подруг.

Від самого приїзду за пані Сухозанет встановили спостереження. Філіппов з Езорянським теж долучився. Пам’ятаючи невдачу на Житньому базарі, Пилип Пилипович не став кардинально міняти зовнішність. Лише замінив модний костюм і капелюх на більш простий, і став схожий на звичайного клерка. Найбільш неочікуваним виявилось перевтілення Павла Бернардовича. Той виглядав як звичайний робітник фабрики, який хильнув трохи зайвого після тяжкої зміни.

Пам’ятаючи настанови Філіппова про природність поведінки, пані Сухозанет трохи перепочивши з дороги, поспішила в «Салон Фотографії». Віра Захарівна докладала колосальних зусиль, щоб не вертіти головою. Їй кортіло постійно озиратись і знайти потенційного вбивцю в натовпі. Близько до полудня вона сіла в трамвай, щоб під’їхати до своєї крамнички. Перевдягнуті у дрібних міщан поліцейські обережно по слідували за нею. Філіппов також сів у трамвай. Езорянський по домовленості чекав біля будинку Крайського в найближчому кабачку.

Яскраво світило сонце. Трамвай напівпустий їхав вулицею міста. Вкрай напружена пані Сухозанет ніби осліпла і оглухла. Філіппов вважав, що вбивця спробує напасти лише у відлюдному місці. Проте Вірі Захарівні здавалось, що її постійно супроводжують злі хижі погляди вбивці. В трамваї з людьми їй видалось страшніше, ніж на самоті в тиші свого помешкання. Холодний піт стікав по спині жінки - зовсім не від спеки. З іншого боку чекати нападу до завтра, видалось страшною мукою. Віра Захарівна вважала, що з легкістю піде з життя як настане час, і нарешті зустрінеться зі своїми янголятками. В мить небезпеки вона зрозуміла інше. Якщо задум вбивці вдасться, більше ніколи їй не купатись в річці з подругами, не вести жвавих розмов, не відчути подих вітру, дотик трави… Але якщо злочинця не піймати, можуть загинути інші дівчата. Молоді. Енергійні. Як Ірина… Вона теж буде в небезпеці. Вперше за останні десять років, життя не видалось їй більше випробуванням, очікування кінця. Вона вирішила прийняти свою долю, щоб та їй не подарувала: життя чи смерть. Прийняте рішення спокоєм розлилось по тілу. І світ пані Сухозанет знову наповнився звуками і барвами.

Трамвай зупинився. Пані Сухозанет вийшла на зупинці. По розпеченій сонцем бруківці вона перейшла на інший бік вулиці. Чоловіки, що супроводжували її в трамваї по слідували за жінкою. Але на заваді їм став диліжанс, що перегородив дорогу. Езорянський, що стояв хитаючись с ста метрах від будинку Крайського біля кабачку, побачивши як вдова переходить дорогу, неквапливою ходою пішов їй на зустріч. Філіппов кинувся на дорогу, щоб нарешті перейти на той бік, і ледь не потрапив під колеса екіпажу. Один із поліцейських в останню мить встигнув витягнути його на тротуар. В цей час пані Сухозанет повернула в арку, що вела до внутрішнього двору будинку. Слідом за нею у двір звернув чоловік у непримітному костюмі клерка. Присяжний повірений із жахом зрозумів, що це вбивця. Він перевів погляд на Езорянського, який покинувши конспірацію, зі всіх ніг кинувся на допомогу жінці. За декілька хвилин до інженера в арку двору забігла жінка в формі служниці з пакунком. Філіппов безпомічно вглядався, але нічого видно не було.

- Та зробіть щось врешті решт! – крикнув він поліціянам, що як і він безтолково топтались на місці.

Врешті один з них наважився і дістав поліцейський свисток. Свист зупинив рух транспорту. Хутко перетнувши вулицю, чоловіки попрямували до злощасного двору. А там їх чекала дивна картина. Сухозанет ціла та не пошкоджена стояла, втиснувшись в стіну. Езорянський боровся з чоловіком з фальшивою бородою та окулярах. Плече інженера було перемазане кров’ю. Незважаючи на поранення, чоловік намагався скрутити нападника та вибити ножа з його рук. За спиною злочинця стояла жінка. Волосся, що вибилось із зачіски закривали її обличчя. Щосили вона била вбивцю ззаду по голові пакунком. Поліцейські швиденько відтіснили злочинця і скрутили.

Філіппов нарешті зміг підійти до пані Сухозанет.

- Віро Захарівно! з Вами все добре, - оглядаючи жінку запитав він.

- Не повірите, як ніколи. Здається Вашому другові потрібна допомога.

Езорянський стояв затискаючи рану на руці. Лютий погляд чоловіка був направлений на служницю. Крізь зуби він зле промовив

- Пообіцяйте, що ніколи, НІКОЛИ, Ви не будете більше втручатись в чоловічі справи, Ірино Миколаївно!