Глава 21

Житомирське театральне товариство

Житомир місто парадоксів. Місто, яке мало неймовірний театр, не мало своєї театральної трупи. Зате мало свого власного антрепренера[1] в столиці, який заключав контракти з різними трупами на гастролі в Житомирі.

Частково жагу до мистецтва задовольняли всілякі Товариства: драматичне, поетичне, театральне… Дозволити собі виступати в міському театрі товариства не могли. Обходились сценами по менше, на кшталт сцени в залі Маріїнського училища, або Товариства взаємного кредитування.

Мистецтвом Пилип Пилипович не цікавився. Його розум не вабило до ефемерного і незрозумілого. Проте по приїзду до Житомира він не пропустив жодного виступу заїлих театральних труп. Олімпіада любила театр так палко! А Філіппов як закоханий вірний чоловік не міг відпустити її саму. Присутність дружини поруч робила його життя яскравішим. Йому подобалось спостерігати, як очі коханої загоряються від цікавості. Вуста відкриваються від подиву. Як міцно її ніжні пальці в французькому мережеві стискають віяло. Дихання її ставало глибоким і вид декольте - хвилюючим. Йому здавалось він відчуває жар її тіла. Саме Ліпа була тою, ким він милувався кожного театрального вечора.

Про неї він думав, коли із сумом спостерігав за репетицією Театрального товариства. Чомусь всі ці товариства пані Філіппова зовсім незлюбила. І зараз спостерігаючи за діями людей на сцені, Пилип Пилипович розумів чому. Люди сонно пересувались по задушливому приміщені. Відкриті вікна зовсім не рятували від спеки, навіть навпаки. З вулиці, наче з печі пашіло гаряче повітря. Актори виглядали втомленими і нещасними. Вони навіть не намагались зробити свою гру правдоподібною, монотонно проговорюючи свої репліки. Наче невільники, яких змусили виступати.

«Коли вже ці сонні мухи закінчать! Це якесь пекло!» - роздратовано думав присяжний повірений. Нарешті актори замовкли. І тут на весь зал прогримів скрипучий голос:

- Боже за що мене караєш?! Бездарі! Бездарі! Ви і правда гадаєте, що хтось при здоровому глузді заплатить хоча б грош за те, щоб на це дивитись?! Та якби мені приплати я б відмовився?! Ідіть з очей моїх і не повертайтесь поки не навчитесь грати! А краще взагалі не повертайтесь!

Старий, що сидів перед самісінькою сценою, підвівся. Його спина була згорбленою і майже не випрямлялась. Спритно допомагаючи собі паличкою, він підійшов до Філіппова.

- Пане Філіппове, як Вам це подобається?

Присяжний повірений міг поклястись, що незнайомий зі старим.

- І це Театральне товариство? Та моя собака влаштовує кращий театр, коли просить добавки. Ісак Мойсейович Блінт – режисер цього балагану.

- Неочікувано, - нарешті опанував себе Пилип Пилипович.

- Не повірите, але для мене теж. Чи думав я, що Господь на старості років пошле мені таке випробування. Мені, Ісааку Блінту! Під моїм началом виступали такі актори! Що Ви! Ми об’їздили всю Європу: Львів, Відень, Берлін… Та я трохи не поїхав в Америку на гастролі. І тут, коли на старості років я вирішив осісти у цьому милому містечку, мій добрий друг попросив мене: «Ісак, чи не міг би ти допомогти талановитим панам та панянкам організувати виставу! Звичайно тобі не багато компенсують твої клопоти». Компенсують? Та тієї компенсації навіть не вистачає на те, що я в таку спеку, як проклятий, сюди ходжу. Не кажучи про те, які муки терплю дивлячись на цих ледацюг. Однак. Що це ми все про мене і про мене. У Вас якась справа?

- Не повірите, ще один Ваш друг, Хаім Перцович, сказав,що Ви можете мені допомогти.

- А, Хаім Перцович! Він мені теж таке казав.

- Ну що ж. В мене дивне запитання. Де в нашому місті можна роздобути фальшиву бороду? І чи не пропадала така борода в Театральному товаристві?

- Навіщо Вам та борода? У Вас чудові вуса? Повірте мені! А в цьому балагані зроду такого не було. Ви ж бачили як вони грають. Їм ще бороду начепити і буде формений цирк, а не театр.

- Можливо в інших товариствах? Наприклад в драматичному чи поетичному.

- Та я Вас прошу. Яка там драма?! У них же не має Ісака Блінта. Реквізиту у них менше, ніж у нас. А в поетичному.. То де ви таке бачили, щоб поезію читали напяливши фальшиву бороду. За таким крамом або до Києва чи Одеси, або поцупити у гастролерів.

- Я теж так думав. Значить треба шукати в поліції, чи хтось заявляв із акторів про крадіжку речей. Що ж дякую, Ісак Мойсейович, Ви мені дуже допомогли

- Завжди приємно поговорити з розумною людиною.

В поліцію ніхто із театральної братії не звертався. Хто ж такою дрібницею звернеться до поліції?! Та й не взялась би житомирська поліція за таку дрібницю. Розслідування Філіппова зайшло у глухий кут.

[1] Імпресаріо, менеджер.