Глава 20

Театральний реквізит

Ліпа сиділа в своїх покоях. Ввечері подружжя Філіппових було запрошено до Волинського губернатора у відставці Сікорського. В садку міського будинку Сікорських стояла невелика літня театральна сцена. Там мало відбутись маленьке театральне дійство. Зазвичай, зустріч зі служителями Талії та Мельпомени[1] викликали щире захоплення у жінки. Однак, не цього разу.

Від нападу на пані Сухозанет минуло декілька днів. Жінка прийшла до свідомості, проте була слабкою. Ірина дуже переймалась станом старшої подруги. І навіть вмовила Івана Максиміліановича, забрати подругу до помешкання барона. Поранення виявилось не надто тяжким. Віра Іванівна, невідь, поривалась поїхати до дому. Але не можливо врятуватись від допомоги панянки Косиці, якщо вже вона має такий намір. А можливо, пані Сухозанет була приємна така турбота. Ірина спільно із Ганною Іванівною доглядала за хворою. Остання впевнено встала на шлях одужання.

Всі ці події глибоко вразили Олімпіаду. В місті вона ще досі почувала себе чужою. Вона ніяк не могла втямити, кому могла завадити трохи ексцентрична вдова – фотографиня. По всьому виходило, що справа дійсно була в цьому триклятому фотознімку. Не вірилось, що цей дивно вдягнутий чоловік – вбивця!

Жінка встигла вбратись в цікавого крою плаття з мереживною оторочкою по ліфу. Покоївка заколола її волосся у високу зачіску. Навіть прикраси пані Філіппова вибрала навмання, а не як завжди, перебираючи і приміряючи кожну. Коли з вечірнім туалетом було покінчено, Ліпа так і залишилась сидіти на м’якому пуфі біля дзеркала. Її увага була прикута не до своєї зовнішності, а маленької фотокартки.

Роздумливо розглядаючою фото, її і застав Пилип. Часу в нього було зовсім мало. Прийшовши зі служби, чоловік планував трохи освіжитись та переодягнутись. Поведінка дружини збентежила його.

- Що дивишся, серденько? – запитав він.

- Цю дурну фотокартку. Ніяк не повірю, що через неї постраждала Віра Захарівна!

Олімпіада з пересердя кинула знімок на туалетний столик.

- Нажаль, це найвірогідніша версія, - мовив Філіппов, і обійняв дружину за плечі.

- Але ж поглянь, - Олімпіада знову взяла картку до рук і повернула її чоловікові,- тут взагалі нічого не видно. Чи то опудало, чи то людина?! Дивний капелюх на самісіньких окулярах. Він очевидно завеликий для цього чоловіка. Окуляри! Погоджуюсь такі окуляри носять в місті. Але борода?! Та й костюм ніби на два розміри більший, ніж потрібно. Все разом виглядає, як волоцюга із театральної п’єси. Маскарад якийсь!

Олімпіада знов швиргонула фотокартку. Гнів переповнював її. Намагаючись заспокоїтись, жінка заплющила очі та глибоко дихала.

«Маскарад. Маскарад… Театр. Перевдягання. Цікаво, то чоловік чи жінка?» , - розмірковував присяжний повірений. Взявши фото, він пильно вглядався в зображення. Але нажаль, нічого нового не помітив. Потім схаменувся, і відійшов до шафи.

- Варто поквапитись. Не хотілось би запізнитись, і засмутити господиню.

***

Прийом у Сікорського вийшов на славу. Олімпіада Аристархівна виглядала, як завжди, бликавично. Їй навіть вдалось трохи відволіктись, під час перегляду вистави. Увага Пилипа Пилиповича також була прикута до сцени. Але цікавило його не мистецтво, а дещо інше. Акторські атрибути!

Де Шодуар, між іншим, патронував Житомирське театральне товариство. Одного разу товариш пожалівся Філіппову, що ота мішура( костюми, реквізит, декорації) потребує масу коштів та часу. Чоловік сумнівався, що костюм вбивця купував, радше дійсну поцупив у якогось опудала. А от борода і окуляри… Знайти в місті чоловіка в окулярах, як голку в копиці сіна. Нереально! З бородою все було ще важче і легше водночас.

За своїми роздумами чоловік не зоглядівся, як дійство на сцені закінчилось. Гості встали з місць, аплодуючи акторам. Хтось не втримав захоплення і вигукнув:

- Браво!

- Серденько, чи не бажаєш познайомитись з акторами? - запитав Пилип Пилипович не відводячи погляду від сцени.

- Познайомитись?!

Маленька сцена не містила гримерок. Відкланявшись, актори спускались з неї і прямували до двірницької, де їм господарі відвели місце для переодягання. Олімпіада розгублено переводила погляд від акторів на чоловіка.

- Дійсно? Я хочу познайомитись? – спантеличено запитала вона, і якось невпевнено додала,- Подякувати і висловити захоплення грою…

Філіппов взяв дружину під руку і впевнено попрямував за акторами. Треба було встигнути до того як лицедії почнуть переодягатись. Люди у спідньому не дуже говіркі та відверті.

- Доброго вечора, панове! – привітався Пилип Пилипович. На щастя, актори просто відпочивали, розсівшись хто куди. Втомлені чоловіки, явно не зраділи непроханим візитерам. Проте останні були гостями господаря, тож варто було бути ввічливими.

- Ми не заберемо багато часу. Моя дружина була вражена вашою грою і висловила бажання подякувати Вам особисто, - далі вів Філіппов.

- Так! Я вельми вражена,- включилась в розмову Олімпіада Аристархівна, - Давно не отримувала такого задоволення!

- Відверто кажучи, я хотів попросити у Вас, панове, поради. Моя дружина затята театралка. І я вирішив облаштувати невеликий домашній театр. З костюмами проблем не виникло, а от з іншим ревізитом… До прикладу, де взяти перуки, фальшиві вуса та бороди? Зовсім не маю уяви! Який для цього потрібний матеріал? Наше місто маленьке. Таких майстрів не має., - зітхнув Філіппов.