Глава 19

Різні слідчі

На скільки люди, що займають однакові посади можуть бути різними, настільки судовий слідчий Першої дільниці відрізнявся від судового слідчого Другої дільниці. Мануіл Камілович Ромишовський був наймолодшим серед судових слідчих. Дослужився поки що лише до надвірного радника. Високий, піджарий з ціпким поглядом. Цей погляд він не відводив від непрошеного візитера. Напад на жінку, на ввіреній йому території, займав всі думки слідчого. Допомога ж прийшла з неочікуваної сторони. Молодий Філіппов був одним із багатьох присяжних повірених при окружному суді. За короткий час він зумів показати себе в ділі. Докази і факти він умудрявся трактувати так, що у присяжних виникали великі сумніви у вині підсудного. Для слідчих і прокурорів він був проблемою. А тут…

- Мануіл Камілович, Ви ж розумієте, ситуація невтішна, - Філіппов сидів навпроти слідчого, намагаючись достукатись до нього, - Це вже третій напад. Немає жодних підстав вважати, що нападник зупиниться. Преса почала щось підозрювати. Якщо в місті почнеться паніка, можуть запалати і, не дай Боже, революційні гасла.

- Що Ви пропонуєте Пилип Пилипович?

- Лише, щоб Ви сумлінно виконали свої обов’язки та знайшли злочинця. І це легше зробити, якщо пов’язати ці три справи. Більше того, я точно знаю, що друге вбивство і напад в Аркадієвському пов’язані безпосередньо. Моя дружина приятелює з пані Сухозанет. Виявляється в день вбивства учениці духовного училища, вона робила фотознімки в «Ермітажі». І їй до кадру потрапив дивний чоловік. От це фото.

По мірі промови присяжного повіреного, слідчий все більше напружувався. Його досвід кричав, що це фото є неймовірно важливим для справи. Він уважно його роздивився і повернув відвідувачу.

- Але тут нічого не видно?

- Нажаль, - зітхнув повірений, - проте вбивця про це не знає. І пан Езоранський нічого корисного теж не помітив.

- То можливо пан інженер і є нападник? А Ви намагаєтесь виправдати свого приятеля?

- Під час другого вбивства він цілий день провів на будівництві садиби де Шодуара, з перервою на обід у барона. Можете перевірити.

Мануіл Камілович промовчав. Його розум почав будувати версії та прораховувати варіанти.

- Тобто, щоб знайти нападника, Ви пропонуєте мені розслідувати вбивства, які стались на іншій дільниці?

- Іншого шляху немає.

- А мені який з цього зиск? Вам, то, зрозуміло, надасть можливість виправдати клієнта. Залишити нерозкритим напад простіше, ніж вв’язатись в розслідування з перевищенням повноважень. Та щойно я натякну, що вбивство і напад пов’язані, Владислав Климович буде намагатись перекинути на мене справу! І буде в мене дві нерозкриті справи: вбивство і напад!

- З нерозкритої справи в мене жодного зиску, - намагався заспокоїти слідчого Пилип Пилипович, - всьому місту не вигідно, щоб напади продовжувались. Я не прошу від Вас неможливого. В силу обставин, вимушений вести неофіційне слідство. Від Вас необхідно трохи посприяти. Можливо поділитись деякими відомостями. Зі свого боку, можу обіцяти повну співпрацю по даній справі.

Більше Філіппову в цьому кабінеті робити було нічого. Сухо попрощавшись, він пішов.

Довго розмірковував над словами візитера Ромишовський. Його слова мали сенс. Якщо запалає місто, всі будуть в програші. В останній час влада все менший вплив мала на настрої містян. Але завжди знаходила «винних». Не хотілось би стати одним із них. Ще трохи поміркувавши, взявши із запасів бельгійського шоколаду, попрямував до кабінету Гацкевича.

Слідчий першої дільниці сидів за столом і якраз розпивав чай.

- Неочікувано. Чим завдячую, - здивувався господар кабінету.

- Та от. Так сказати за порадою. На поклон до Вас,- підлещувався Ромишовський та вручив шоколад.

- Слухаю. Чим зможу допоможу.

- Ви ж знаєте, яка неприємність сталась на ввіреній мені території вчора? – на запитання Ромишивського Гацкевич кивнув головою, - Потерпіла ще не отямилась. Підозрюваних немає. А невдовзі квартал закривати. А в мене і так ситуація не найкраща. Може щось порадите?

- Гадаю, якийсь п’янчуга із фабрики Дурілових її і стукнув. На опохміл не було, тому і напав. А тут, як на зло, інженеришка їхав. Потрясіть там всіх і знайдете.

- Дійсно якось не подумав. Дякую. А у Вас як справи з «Ермітажем»? Втрясли?

- Ще ні, але до кінця кварталу справлюсь. Перетрясли всіх торговців на базарі. Убієнна, значить, крам свій забрала, купила морозиво, і в сад пішла. Родич її виявився ні до чого. Все таки особа духовного сану. Ну, Ви розумієте. Так що це якийсь жебрак. Але нічого. Знайдемо.

«Не факт що того» - подумки додав Ромишовський - Справи погані. Гацкевич шукати справжнього винуватця не буде. А скільки ще може бути жертв? Доведеться все брати у власні руки».