Глава 17

Зухвалий напад

_______________________________________________________________________________________

Неожиданное происшествие [1]

Вчера в Аркадиевском саду произошло невиданной наглости происшествие. Госпожа С., утром прогуливаясь по саду, делала фотографические снимки. Как вдруг, неожиданно, на нее сзади напал неизвестный и ударил чем-то тяжелым по голове. К счастью, в это время на алею выехал на велосипеде господин Э., который оказал госпоже С. помощь. Неизвестный преступник скрылся в неизвестном направлении.

Доколе, спрашиваю, Вас господа, в нашем городе будут происходить подобные происшествия?! Не пора ли принять самые решительные меры?!

Редактор газеты «Волинь» Кожемяцкий И. Н.

_______________________________________________________________________________________

Цього разу Віра Захарівна обрала для фотографування Аркадієвський сад. Він знаходився майже на околиці міста. Відразу за ним починались території фабрик братів Дурілових. В саду розміщувався літній театр. В теплу пору заїжджі трупи акторів давали часто вистави саме тут. Проводити час в прохолоді теплого літнього вечора набагато краще, ніж в закритому приміщені міського театру. І квитки приємно радували ціною. Проте був і недолік у літнього театру.

Житомир був розбудований на вологій болотистій місцевості. Ще півстоліття тому невеликі озерця та болота плямами розміщувались по всьому місту, маленькі річечки звивались по вулицях. Цю проблему вдалось усунути завдяки прогресу науки. Болота інженерами були висушені, а річки заключні в канали. Але від мошки та комарів влітку спасу не було.

Глядачки обмахувались віялами в Аркадієвському театрі не стільки від задухи, як від надокучливих комах. Однак виступи в Аркадієвському театрі проходили при повному аншлагові.

Вранці в саду було безлюдно. Легкий туман оповив дерева. Пані Сухозанет надумала познімати околиці літнього театру. Вона сміло вистроювала кадри без побоювань, що хтось в нього зайде та зіпсує картинку. Вірна тринога надавала статики апарату. Захоплена дійством, майстриня фотографії не помітила, що за нею спостерігають. Жінка нахилилась до апарату, щоб натиснути кнопку. Як раптом, її голова наче зірвалась від болю. Швидко слабіючими пальцями, пані натиснула на фотоапарат. Втрачаючи свідомість , промайнула остання думка; «Якийсь дурень таки вліз в кадр». А потім темнота накрила її.

Інженер Езорянський ніч не спав. На фабриці Дурілових зламалась динамо машина. Від самісінького вечора Павел Бернардович провозився, усуваючи поломку. Та нарешті інженер вирушив додому. День обіцяв бути не легким. Вранці Езорянський мав зустрітись із замовниками, щоб погодити проект парового опалення в садибі. Ранок видався досить прохолодним та вогким. Туман бадьорив чоловіка після безсонної ночі. Зрізаючи шлях через Аркадіївський сад, інженер будував плани на день. Виїхавши на чергову доріжку, чоловік не повірив власним очам! В ста метрах від нього якийсь волоцюга бив по голові жінку, що схилилась над фотоапаратом. Помітивши Езоранського негідник зірвався і побіг щодуху. Павлу Бернардовичу вистачило декілька секунд, щоб зрозуміти ситуацію. Покинувши велосипед, інженер кинувся навздогін. Але душогубу вдалось втекти. Езоранський вирішив повернувшись до жінки. Незнайомка лежала без тями. Навколо її голови доріжка окрасилась в темний бурий колір. Павел Бернардович послухав пульс. Серцебиття було слабким. Не зволікаючи ні секунди, чоловік підбіг до велосипеду,і поїхав на виїзд із саду.

Центральний вхід до Аркадіївського саду виходив на Київську вулицю. Рух на вулиці не припинявся ніколи. Навіть в нічний час нею проїздили міжміські диліжанси. Саме тому чоловік рвонув туди за допомогою. На щастя коло входу в сад на козлах сидів візниця, якого негайно інженер послав за лікарем та до другого поліцейського відділку.

Навколо здійнялась метушня. Лікар, що приїхав за півгодини, вправно надавав допомогу жінці. Навколо місця нападу снували поліцейські. Павла Бернардовича доставили до відділку для дачі пояснень.

До самого вечора Езоранський просидів у поліції, відповідаючи на сотню безглуздих запитань. Чоловік підпав під підозру, але скрутити та обвинуватити його не наважувались. Все таки інженер – не бондар. Хоча і чужинець, але міг мати впливових заступників. Що й підтвердилось до кінця дня, коли до поліції завітав місцевий меценат із присяжним повіреним.

Чутки про напад в Аркадієвському саду та арешт інженера Езоранського до обіду обійшли все місто. Стурбований барон де Шодуар негайно зв’язався із Пилипом Пилиповичем. Обидва чоловіки вирушили на порятунок приятеля.

Статечно в’їхавши в приміщення поліцейського відділку, Іван Максиміліанович негайно привернув до себе увагу. Поряд з ним гордовито крокував Філіппов-молодший, який ліниво оглядав обстановку.

Чоловіки попрямували до столу де сидів згорблений Езоранський. Навпроти нього за столом розмітилось декілька поліцейських. Вони засипали інженера питаннями, вишукуючи неточності в його словах. Побачивши нових візитерів, поліціанти разом замовкли.

- Доброго дня панове, - ліниво привітався Пилип Пилипович, - Сподіваюсь нам представлятись не потрібно?