Глава 15

Гарячі пиріжки!

Базар! Як багато в цьому слові. Житомирські базари характеризувались єдиним слово – хаос. Так вже повелось, що торговців зовсім не цікавило, який крам продається поруч. Хто де став, там і продає. Не рідко товар,що продавався поруч був зовсім не сумісним. Поряд з бочками засоленої риби стояли ятки з чаєм чи тканинами. Далі стояли вози з житом, чи пшеницею. Поряд з картоплею продавали сало. Майстрині з пуховими платками примостились біля смажених ковбас та паляниць. Однаковий крам продавався у різних кутках базару. Продавали звідусіль: з возів і прилавків, з підвісних коробів і землі. Кожен продавець кричав щодуху, розхвалюючи свій товар на всі лади і зазиваючи покупців. Знайти торговицю пиріжками, яка продала пиріжки Кукар, було зовсім не реально. Чи ні?

Пилип Пилипович відчув себе справжнісіньким шпигуном. Вдягнувшись в прості штани, сорочку, чоботи та жупан, що напередодні випросив у слуги. Філіппов глянув у дзеркало. Гладко вибрите підборіддя і модні вуса видавало в ньому пана. Збривати вуса заради походу на базар було не розумно. Трохи подумавши, чоловік загріб попіл, що стояв коло печі і замазав обличчя. Трохи повозився і вийшов «пристойний вигляд». Довершив маскарад картуз. В такому дивному вигляді присяжний повірений почимчикував на Житній базар.

Базар Філіппов у нюхав і почув задовго до того, як побачив. Людське море хвилювалось, кричало. Задум вже не здавався таким вдалим. Однак. Глибоко вдихнувши, чоловік «пірнув» у людський вир.

- Смачненькі ковбаси!

- Платки! Пухові платки!

- Пиво! Найкраще! Хмільне!

- Чоловіче кропу не бажаєш?! Свіжесенький!

Звідусіль до Філіппова простягались руки, які так і намагались всучити якийсь товар. Пилипу Пилиповичу здавалось, що він от-от оглухне. А наступна ціпка рука торговки відірве від його одягу шмат. Проштовхуючись, безкінечно йшов між людьми присяжний повірений. Відбивався від непотрібного краму і марно слухав розмови і плітки. Він зупинився на хвилинку, щоб перевести дух. Примостився біля виступу будівлі крамниці та торговки з коробом, що продавала гребінці. Аж тут!

- Ой! Вчора таке творилось! Прямо страх Господній! Всіх торговців перетрясли! Покупці порозбігались! Я теж пішла від гріха по далі. І все через ту убиту дівчину. Кажуть в той день вона на базарі була. Хмільного хтось перепив і причепився до неї. Бідолашна дівчина. Але торговці в тому ж не винні! А Петрівна казала, що вона їй пиріжок продала з вишнею.

- Бреше! Що тільки не повигадують, щоб по пліткувати.

- Кхе-кхе. А Ви не знаєте, де Петрівна сьогодні стоїть? Я б у неї пиріжки б купив, – поцікавився Філіппов.

- Ой! Що це Ви чоловіче добрий тут робите! Мало серце не стало!

- Та от вирішив перепочити. А Ви тут про пиріжки розповідаєте. То де можна придбати смачних пиріжків? Я зголоднів.

Торговка пильно оглянула присяжного повіреного. Грізно зиркнувши очима, вона наступала на чоловіка.

- То може це ти ту сердешну того? А зараз Петрівну хочеш? Йди-но ти звідси поки я поліцію не покликала!

Філіппов позадкував. Відступав як міг від розлюченої торговки . Але жінка не відставала. Нарешті Пилип Пилипович дослухався до поради жінки, і як найшвидше дременув у юрбу. Вистрибнувши з натовпу, він почув поліцейський свисток.

« Ну все! Кінець кар’єрі» - промайнуло в його думках. Ховаючись в тіні будівель і дерев, Філіппов прямував до дому нотаріуса. Серце йому калатало у горлі. Чоловік постійно озирався. В черговий раз сховавшись за рогом будинку, він визирнув, щоб перевірити, чи немає погоні. Впевнився, що все добре. Як наштовхнувся на погляд служниці, яка саме розвішувала білизну. Поведінка Філіппова виглядала зі сторони вельми підозрілою. Він, наче кролик перед удавом застиг, негарно вилупивши очі на жінку.

- Ану йди звідсіля, волоцюга! - замахнулась жінка простирадлом, що саме тримала у руці.

Філіппова не треба було просити двічі! Більше не озираючись, щодуху він помчав до дядькового будинку. Нарешті діставшись дому, він хотів прошмигнути  у будівлю через хід для слуг. Як зненацька на нього налетіла служниця.

- Куди прешся в панський будинок?!

- Дарино. Це я Пилип Пилипович.

- Який до дідька Пилип Пилипович! – жінка штовхнула Філіппова в груди, - Та якщо ти пан Філіппов, то…

Вона здивовано застигла, впізнавши небожа господаря.

- Ой! – плеснула вона в долоні, - Пилип Пилипович! Що ж це Ви! А… я Вас і не впізнала. Ви це… не сердьтеся.

Жінка почала струшувати одяг Філіппова.

- Добре. Добре, - заспокоював її він, - Годі! Пропустіть мене будь ласка.

- Ой! – зойкнула знову жінка, і нарешті впустила чоловіка в будинок.

Сидячи в покоях, присяжний повірений ніяк не міг оговтатись від своїх пригод. Шпигун з нього не вийшов. Нарешті він покликав слугу.

- Назар! Ось тобі на новий одяг, а цей краще викинь. Нехай Дарина знайде одну торговку пиріжками.  Її Петрівна кличуть. Вона торгує на Житньому. Кажуть в неї смачна випічка. Олімпіада Аристархівна любить таке.

Вислухавши господаря слуга вийшов. А за кілька днів до будинку Філіппова завітала торговка пиріжками, але нічого цікавого розказати вона не змогла.