Глава 8

Знову

Що може бути неймовірнішим ніж вбивство у тихому провінційному місті? Повторне вбивство. Через декілька тижнів після вбивства учениці Маріїнської жіночої гімназії, в Міському саду рано вранці двірник зайшов тіло дівчини. Чутки в розбурханому місті не вщухали, породжуючи в головах наляканих містян теорії одні неймовірніші за інші. Преса не відставала, висуваючи свої версії: про змову нігілістів, терористів, чомусь суфражисток, фанатиків, католиків, євреїв, студентів, німців, поляків, селян …

Судовий слідчий Житомирського уїзду першої дільниці, статський радник Владислав Климович Гацкевич сидів в своєму кабінеті. Думки його були не веселі. Звичайно вбивства в місті були і раніше, але там завжди було все зрозуміло. Вбивство підчас грабежу, або забили когось під час п’яної бійки, з родичами щось не поділили… Все ж ясно і очевидно. А тут…

Вчора ввечері учениця Духовного жіночого училища Олена Петрівна Кукар пішла з однією із викладачок до бібліотеки. Потім жінки мали забрати деякий крам, який дівчина придбала разом з братом за день до того. Та й не повернулась. Головна попечителька вранці звернулась до поліції із заявою про зникнення учениці, і дізналась про сумну звістку.

Вбита була сиротою. В ранньому дитинстві вона ледь не потрапила до притулку. Але їй пощастило, невдовзі родина священика взяла її під опіку. Подружжя опікунів мало єдиного сина, який на сім років був старший за Олену. До дівчини відносились наче до рідної. Родина не була бідною, та ті невеликі гроші, що виділялись уїздом на утримання сироти, збирали на придане. Навіть оплатили її навчання в Духовному жіночому училищі.

На відміну від Маріїнської жіночої гімназії учениці Духовного училища жили безпосередньо в закладі на повному пансіоні, тож і навчання коштувало дорожче. Дівчата постійно перебувала під наглядом, проводячи час за наукою та в молитвах. Навіть храм знаходився на території училища. Учениці залишали заклад не часто. Здебільшого у супроводі рідних та вчителів.

Син священика приїздив до міста на день провідати панянку Кукар, заодно супроводжував її у місто, щоб здійснити деякі покупки. Частину краму мали доставити зі складу наступного дня. Чоловік домігся, щоб дівчині, яка була зразковою ученицею, дозволили наступного дня вийти в місто. Нажаль.

Син опікуна загиблої, Василь Іванович Харченко, після закінчення Житомирського чоловічого духовного училища служив дияконом при церкві в селі Кодня Житомирського уїзду. В Житомир приїхав замість кодинського священика, що занеміг. Останньому було призначено аудієнцію, у вельмишановного графа Лідоховського, якій володів всією землею села (а по суті і самим селом), з приводу пожертви на реконструкцію церкви. Вельможа бував у місті не часто, надаючи перевагу проживати в родинному. По приїзду зупинився диякон на постоялому дворі на території Архієрейського подвір’я, яке розміщувалось напроти Маріїнської жіночої гімназії. Трохи перепочивши, навідався до Духовного жіночого училища, та супроводжував панянку Кукар під час закупів. А після повернувся на територію Архієрейського подвір’я, де пробув до обіду наступного дня. Аудієнція у вельмишановного графа була не довгою, і ще до вечора Василь Іванович повернувся в свою Кодню. Чи міг він вбити названу сестру? Але ж навіщо! Жодного мотиву в нього не було.

Допит вчительки французької та німецької мови пані Шульц ніяк не пролив світло на справу. Стара пані постійно плакала і постійно плуталась в своїх показах. Бібліотекар показав, що пані Шульц з ученицею прибули до бібліотеки десь о четвертій після полудні. Пані вчителька залишилась в залі читати новий французький роман, а учениця через деякий час пішла по крам. Через дві години жінка здала книжку і сіла чекати дівчину. Та все не поверталась. І стара пані просиділа до самого закриття бібліотеки. Виглядала дуже стурбованою. І навіть плакала.

Стурбованість пані, плутанина в показах і сльози невдовзі стали зрозумілі судовому слідчому. Дівчина загинула, через недбалість вчительки. Пані Шульц була вже не молода, жила та працювала на території училища. Скандал міг позбавити не лише даху над головою і коштів, але й взагалі шансу знайти роботу в майбутньому. Тому і плуталась в показах, гірко ридала, клялась в своїй не винуватості та слала прокльони на голови французьких письменників.

Владиславу Климовичу від того всього було не легше. Справа вийшла гучна, а знайти вбивцю не вбачалось можливим. Безвихідь! Від того й думки його були не веселі.