Глава 7

Щирі і не дуже розмови

Пилип Пилипович поспішав до дому. День видався тяжким. На допит гімназисток було витрачено цілісінький день, але з’явилась маленька зачіпка. Розповідь господині «Віденської булочної» дала йому надію витягнути бондаря із тюрми. До того ж, вдалось придбати улюблених дружини солодощів. Чоловік вже уявляв, як проведе цей вечір у теплому сімейному колі.

Молода сім’я ще не визначилась із житлом і тимчасово мешкала в будинку Івана Миколайовича.

Два брати Філіппова прибули до Житомира в кінці 60-х років минулого століття. Після судової реформи місто конче потребувало російськомовних юристів. До того нею майже ніхто не розмовляв окрім сановників. Оселились на краю міста в дерев’яному будинку біля монастирського саду. Рано осиротілий Пилип вважав, той старий будинок – батьківщиною, бо в ньому пройшли щасливі роки дитинства.

Справи нотаріуса Філіппова йшли не погано. Він зміг не лише поставити на ноги небожа, але й збудував на місці старого будинку розкішну будівлю в неокласичному стилі. Тут Пилип почував себе гостем.

Ліпа була вдома не сама. Вона жваво щось обговорювала з Іриною, і вони весело сміялись.

Дружина почула, що він прийшов, та з посмішкою вийшла йому на зустріч.

- Пилипе! Ти сьогодні рано. А, ми з Іриною чаюємо. Приєднаєшся? Але певно ти втомлений та голодний. Я накажу накрити.

Вона повернулась з наміром покликати челядь. Але чоловік зупинив її, взявши за руку.

- Не потрібно, серденько. Наша гостя певно зачекалась.

Подружжя Філіппових разом під руку увійшли у кімнату, де сиділа Ірина.

- Доброго вечора, Ірина Миколаївна, - привітався чоловік.

- Доброго вечора, Пилипе Пилиповичу. Загострювалась у Вас і не помітила як час минув. Мені пора.

- Ні, ні. Дуже прошу Вас залишитись. Мене вельми тішить, що у Ліпи з'явилась така подруга як Ви.

Комплімент дівчині прийшовся до душі, що вона аж зашарілась.

- В мене ще є справа. Я маю переговорити з Іваном Миколайовичем. А Ви продовжуйте ваше чаювання. У мене для Вас сюрприз. Сподіваюсь вам сподобається. А зараз дозвольте відкланятись, - сказав Філіппов і вийшов з кімнати.

Через декілька хвилин, постукавши, зайшла служниця з тацею повної здобич із "Віденської булочної".

- О! Ліпо, це неймовірно! Пилип Пилипович дуже люб'язний, - радісно сказала Ірина, плескаючи в долоні від задоволення.

Олімпіада почервоніла. Їй було приємно, що Пилип намагався їй догодити і навіть спеціально придбав її улюблені солодощі.

- Ти маєш рацію, серденько. Пилип дуже милий, - погодилась вона із подругою.

- Але все одно, заміжжя то зло. Я особисто ніколи!

На категоричні слова Ірини Ліпа лише іронічно посміхнулась так, щоб та не помітила і не образилась.

- Ти б певно, серденько, теж не вийшла б якби могла! - продовжила дівчина, - Ти знаєш які перспективи скоро відчиняться перед жінками?! Через років сто не ми, жінки, будемо залежати від чоловіків, а вони від нас!

- І що в тому доброго, коли хтось від когось залежить? Ні. Мені було б достатньо бути нарівні, та мати можливість самій керувати своєю долею. Але Пилип до мене добрий. І облишмо цю розмову.

***

Посмішка Пилипа згасла щойно він вийшов з кімнати де залишилась його дружина з подругою. Йому було відрадно чути дзвінкий сміх дружини. І це було ліпше ніж її смуток по приїзду до міста. Але він ревнував її до подруги. Думка, що то не він став причиною радості, роз'їдала свідомість.

Все залишалось по старому. Він був її чоловіком, він володів її тілом, а її душа йому так і не належала.

З такими похмурими думками молодий чоловік зайшов у кабінет до дядька.

- Пилипе? Доброго вечора. Радий тебе бачити. Що сталось? – здивувався нотаріус ранньому приходу небожа

- Доброго вечора, дядьку. Ні все добре, - похмуро сказав Пилип та розмістився в кріслі навпроти Івана Миколайовича

- А по виразу твого обличчя і не скажеш. Ти ж знаєш, я радо вислухаю тебе.

- Певно, то дурниці.

Пилип замовк. В душі у нього вирувала буря, та він не знав, як пояснити свої почуття.

Два чоловіка сиділи один навпроти одного в повній тиші. Іван Миколайович терпляче чекав, поки небіж наважиться продовжити розмову. Нарешті Пилип винирнув із роздумів і промовив:

- Я вважав, що по приїзду до Житомира все зміниться, і Ліпа буде більш привітною до мене.

- Буду чесним, хоча це може бути і не приємно для тебе. З листів, я зрозумів, що ти палко кохаєш її. Тебе можна зрозуміти - вона добра дівчина. Але це ти обрав її. А вона? Ти в неї навіть не запитував. Ти не дав їй можливості покохати тебе. Я теж колись припустився тих самих помилок. Я вважав, що діти скріплять наш шлюб з Марією. Але вона померла разом із нашою ненародженою дитиною. Не повторюй мій шлях. Стань для Олімпіади другом, дізнайся її прагнень і бажань. Розкрий їй своє серце. І гадаю, все у вас налагодиться.