Глава 6

Справа вирішена?

Кабінет судового слідчого Житомирського уїзду першої дільниці, статського радника Владислава Климовича Гацкевича нічим не відрізнявся від інших. Типовий стіл оббитий зеленим сукном, той же секретер і книжкова шафа, що і в інших слідчих. Господар кабінету, пишний блондин із розкішними бакенбардами та вусами у форменому одязі, розмістився за столом і чекав поки присяжний повірений ознайомиться з матеріалами цієї гучної справи.

- Мені шкода, Пилипе Пилиповичу, справа очевидна і у Вашого підзахисного жодного шансу, - самовпевнено промовив слідчий, коли Філіппов закрив теку із протоколами.

- І все таки не зрозуміло, чому молода панянка була вночі серед вулиці. Не до бондаря вона ж на побачення прийшла?

- Звичайно ж ні! Але він її побачив і вирішив скористатись.

- А ніж? Його так і не знайшли.

- Тут просто. Дівчина почала пручатись. Тому він її зарізав, щоб вона не здійняла шуму. А коли побачив, що вчинив, викинув ніж у канаву. Тому і не знайшли. Буду з Вами відвертим, справа вирішена. Губернський прокурор вже доповів про результати слідства губернатору. Інцидент стався не десь на околиці, а неподалік будинку губернатора, тож була у нього на контролі. Так що...

Що саме слідчий не договорив, а лише розвів руками.

Філіппов нічого не став доводити слідчому, і відкланявшись, покинув кабінет. Присяжний повірений розумів, шансів у бондаря дійсно майже немає.

На жертві виявили рану на голові, нанесену нерівним предметом, можливо каменем і вісім ножових поранень в живіт, інших слідів не виявлено. Одяг був в порядку. Честь дівчини не постраждала. Ножа теж не знайшли. Що робила жертва вночі так далеко від свого місця проживання? Нікого це не зацікавило.

***

Вдова без запитань впустила присяжного повіреного, коли почула що він з окружного суду. В чинах і посадах вона погано розбиралась. Жінка сиділа навпроти Філіппова, який розмістився за столом, і постійно прикладала хусточку до очей і хрестилась.

- Яке горе, яке горе, - причитала вона.

- Єфросинія Степанівна, розкажіть про Іванну Вацлавну. Якою вона була?

- Звичайною. Як всі дівчата. Тільки й треба в такому віці пильнувати, щоб не наробили дурниць. Я і слідкувала як могла. Все доповідала класній дамі. Але що я можу?! Це все ця дурна наука! Кому вона потрібна?! А тепер...

Вдова махнула рукою.

- А подруги в неї були?

- Були приятельки - гімназисти. Але сюди не ходили. Я слідкувала, щоб вони поза гімназією не зустрічались, а то навигадують собі якихось гуртків. Проти Бога це! І царя.

- Ви дозволите оглянути її кімнату?

- Вона ж незаміжня! Але чого вже тепер. Прошу.

В кімнаті не було нічого незвичайного. Застелене ліжко, стіл з книжками, шафа.

- Все так і було? - оглянувшись запитав Філіппов.

- Так. Тільки вікно було трохи відчинене. Певно через нього й вислизнула, а то я б почула.

Чоловік підійшов до вікна.

- А там хто живе? - він махнув у напрямку будинку, що стояв навпроти.

- Овсов, Прохор Михайлович. Він служить в Казначействі.

Затримуватись далі не було причин, і попрощавшись з вдовою, Пилип вийшов з будинку. Іти до Овсова не було сенсу, робочий день був у розпалі. Присяжний повірений попрямував до Маріїнської жіночої гімназії.

В гімназії чоловіка прийняли прохолодно. Керівництво боялось, щоб гучне вбивство учениці, не заплямувало честі закладу. І тоді б неодмінно почнуться перевірки та звільнення.

Побоювання керівництва гімназії зіграло на руку Філіппова. Уникаючи розголосу, йому дозволили допитати однокласниць Бржиєвської в кабінеті головної наглядачки. На щастя повіреного, в учениць якраз проходив іспит. Занять в червні вже не було.

Одна із дівчат згадала цікаву історію, як вони разом із вбитою дівчино заскочили на хвильку у віденську булочну і налетіли на молодого чоловіка в статському з модними тоненькими вусами.

- Панянка Бржиєвська ще зустрічалась з тим паном? – запитав Пилип Пилипович.

- Не знаю,пане. Але…

- Що але?- зацікавлено перепитав повірений.

- Вона останнім часом була якась дивна. Загадково посміхалась. Проте нічого не розповідала.

Історія з молодиком підтверджувала теорію з побаченням. Однак, нажаль, не спростовувала версію офіційного слідства.

***

Жодна лавка міста не містила його назву. Вони помпезно називались французькими, петербурзькими, берлінськими… Одним словом, якими завгодно, але аж ніяк житомирськими. «Віденська булочна Марії Чех» розміщувалась в одному кварталі від гімназії по Великій Бердичівській вулиці біля Першого бульвару в цокольному поверсі одного з прибуткових будинків. Реклама закладу наголошувала, що тут продається найзапашніша випічка по точним віденським рецептам.