Перша частина

Місто храмів

На краю Імперії знаходилось воно. Найпровінційне місто! Місто храмів і учбових закладів, садів та парків, прибуткових будинків та крамниць. Поруч з православними церквами, тут стояли католицькі костели, лютеранські кірхи та синагоги. Всі, хто не знаходив собі місця в славному місті Київ, осідали тут, в Житомирі.

В 1804 році Житомир став губернським містом. Сто років по тому тут багато чого було, і багато чого не вистачало для заможних дворян, які звикли до благ столиці та заграниці. Але деякі жителі знайшли у цьому місті, якусь чарівність. Всіляко намагались його поліпшити та облагородити. Тому в цьому провінційному містечку було побудовано один із перших і кращих театрів, публічна бібліотека, іподром, богоугодні заклади (сирітський дім, чоловіча і жіноча богадільня, земська лікарня) водопровід та цілих п’ять електричних трамвайних ліній. Велось навіть будівництво теплоцентралі та ілюзіону.

Іногородній люд губився в цьому здавалось би невеликому місті. Тут майже не було нумерації будинків, а адреса складалась з назви вулиці та прізвища власника будівлі.

Вранці службовці поспішали по вимощених бруківкою вулицями до різноманітних контор, студенти – до училищ, торговці – до крамниць, робітники - до заводів і фабрик. Одним із самих  жвавих місць були базари. Майже у всіх куточках міста містились базарні площі. Лише тут життя майже ніколи не вщухало.

В суботу більша частина лавок не працювали, бо євреї поспішали до хоральних синагог чи молитовних домів. В синагогах так славно співав хор, що деякі мешканці інших вірувань, здійснювали біля них моціон, щоб насолодитись тим співом. А в неділю дзвеніли дзвони, і християнський люд урочисто збирався до церков, соборів та костелів. Казковий дзвін, казкове місце.

От і Пилипу Пилиповичу Філіппову в Житомирі подобалось. Тут відчувалась свобода і простота. І ця простота його вабила більше ніж гомін та суєта Санкт-Петербургу, Москви чи навіть Києва. А от Олімпіаді Аристархівні, його дружині, місто здавалось нудним і не цікавим. Тут не було стільки модних крамниць та салонів. Місцеві дворяни видавались їй простакуватими. На її думку, тутешній знаті бракувало лоску. Після переїзду в Житомир вона навіть виявила намір поїхати закордон лікувати нерви, та Пилип Пилипович не дозволив. І вона була вимушена підкоритись. Але небажання залишатись в цьому милому містечку, дружина проявляла в кожному русі та подиху. І це робило життя Пилипа Пилиповича нестерпним. А як все чудово починалось…