РОЗДІЛ 8

9 лютого 2018 рік

 Як я і говорив, цей Алан Самір нам не дав нічого. Приїхав він у Чиліфорнівку, щоб подивитися природу. Був біологом який досліджував рослини.

 Він загнав усіх в глухий кут.

 Тому припущення про помсту відпадає.

 Увечері я зателефонував до Анастасії, дружини Віктора. Запитав у неї чи могли бути жертви друзями, вона сказала що можливо, бо вони разом ходили до тренажерної зали. Я відразу ж я поїхав до залу.

 Зайшовши в кабінет директора, я побачив чоловіка великих розмірів (як шафа), який з радісним лицем потиснув мені руку.

- Радіон Марчук, — представився я.

- Олександер Олександрович, директор стадіону. Ви хочете записатися на тренування?

- Ні, я з приводу потрійного убивства. Ви були знайомі з Олександром Бойком, Віктором Петренком та Святославом Руденком?

- Так, — мовив він, — Вони були постійними клієнтами вже декілька років. Були класними хлопцями. Були справжніми друзями, приїжджали й виїжали разом на авто Олександра.

 Вони були друзями, а хні батьки й жінки про це не знали.

 Або, не говорили.

 Я вирішив взяти Тараса і поїхати з ним до готелю.

 Ми шукали того то міг би поселитися в період з третього по п'яте лютого, тому що я вважаю що вбивця був постояльцем готелю, тому, що поліція передивилася всі камери та не побачили нікого хто міг би в ночі зайти в готель.

 Серед сотні імен я побачив “Артем Кайдаш, 7”. Це було дуже знайоме мені прізвище, яке я не зміг загадати де почув.