Слідчий повільно обернувся. У дверному проході стояв той самий чоловік із фотографії. Постарілий, але впізнаваний.
Це був батько Марини.
- Хто ви? - запитав слідчий.
- Людина, яка знає правду про смерть Валентини.
Марина зблідла.
- Ні...Не кажіть.
- Час мовчання закінчився, - відповів чоловік. - Світлана Петрівна сказала лиш частину правди. Валентину справді отруїли, але все було значно складніше.
Він поклав на стіл стару папку з документами.
У ній були листи, записи та щоденник Валентини.
Слідчий відкрив останню сторінку. Там було написано: " Я дізналася те, чого не повинна була знати. Якщо правда вийде назовні, життя багатьох людей зміниться назавжди."
Раптом надворі почувся звук автомобіля.
До будинку хтось під'їхав.
Чоловік виглянув вікно і різко змінився на обличчі.
- Вони знайшли нас, - сказав він.
- Хто "вони"? - запитав слідчий.
Але відповісти він не встиг.
У двері хтось сильно постукав. А потім пролунав голос:
- Відчиняйте. Поліція.
Та слідчий одразу зрозумів: це була не поліція. Хтось дуже не хотів, щоб правда про Валентину стала відомою.